Україна і Borderland: Чим насправді зумовлений конфлікт з Росією
Як з виглядить конфлікт України з Росією з геополітичної точки зору, чому Росія несе загрозу країнам Східної Європи, а також що є каталізатором конфлікту на Кавказі?
Політичний оглядач Євген Чаусовський у статті In Europe's Borderlands, The Winds Of Change Blow In Every Direction розглядає геополітичне положення країн Східної Європи, в тому числі України та намагається пояснити, від чого залежать їх відносини із Росією.
У Європейському «Пограниччі» вітри дмуть у різних напрямах
Borderland (Пограниччя) Європи знаходиться в постійному русі. Від берегів Балтики до Чорного моря і від вершин Карпат до Кавказу - кожна країна в ньому між Європою і Росією - переглянула зовнішньополітичні позиції у відповідь на серйозні геополітичні зміни.
У Європейському Союзі останнім часом намітився розкол через Brexit і посилення націоналістичних настроїв, пов’язаних із виборами цьому року у Франції, Німеччині і, можливо, Італії. В Росії на слуху кожен крок нової адміністрації США, що нібито прагне поліпшити відносини з Москвою, яка більше орієнтована на непряму співпрацю. Хоча повне примирення можливе з натяжкою, навіть можливість порозуміння або переформатування відносин з США дозволить Росії зміцнити позицію відносно своєї периферії.
Це все – скреготіння геополітичних плит «Пограниччя». З невеликою кількістю географічних бар'єрів, що відділяють його від Західної Європи і Росії, воно завжди було ласим шматком, за які змагалися Москва та Захід. Історично склалося так, що це спричиняє нестійкість всієї політичної, економічної і навіть військової системи. Від розпаду Російської та Австро-Угорської імперії до розпаду Радянського Союзу та хвилі кольорових революцій на пострадянському просторі - цим країнам уже не звикати до масштабних геополітичних змін і потрясінь.
Нині геополітичні вітри знову сильно подули у «Пограниччі».
Ці вітри дмуть в різних напрямках, і кожна з держав, до яких відносяться країни Балтії, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Україна, Молдова, Білорусь та країни Кавказу, реагує на мінливі геополітичні обставини по-різному. Деякі вважають за краще добиватися більш тісних зв'язків з Росією, інші подвоюють ставки на інтеграцію з Заходом, а треті намагаються балансувати між Москвою і Заходом. Щоб зрозуміти, що кожна країна робить для того, щоб адаптуватися до швидкоплинних геополітичних умов і визначити, де їх місце, необхідно проаналізувати умови географії та національної стратегії в регіоні.
ЦЕНТРАЛЬНА ЄВРОПА
На Півночі у Польщі та країн Балтії кордони відкриті для Росії. Їх територія тягнеться від Північно-Європейської рівнини, Естонія та Латвія межують з Росією неподалік Санкт-Петербурга, в той час як Литва і Польща межують із Калінінградом, мілітаризованої російської «застави» в центрі Borderland’у. Ці країни досить вразливі до військового впливу Росії, про що додатково свідчить перебування під Російською окупацією у XVIII–XX ст. Постійне накопичення зброї, часті військові навчання та польоти російських ВПС у небезпечній близькості до кордонів чудово підкреслюють цю вразливість. Проте, як члени Європейського Союзу і НАТО, Польща та країни Балтії мають захист від Росії, якого нема в України. НАТО посилив країни розміщенням на їх територіях чергових військових підрозділів.
Тим не менше, вони знаходяться в складному становищі невизначеності з НАТО, особливо відтоді, як Дональд Трамп назвав Альянс "застарілим" ще до інавгурації. Це спонукало Польщу та країни Балтії для розвитку регіонального співробітництва в галузі безпеки паралельно з НАТО. Це здійснювалось шляхом розширення військових зв'язків з країнами Північної Європи, зокрема Швеції, Фінляндії, а також України. Такі зусилля будуть активізовані в найближчі місяці, залежно від прагнення цих краї мати «план Б» в разі втрати підтримки НАТО (і особливо - США).
Рухаючись на південь, уздовж Центрально-Європейського кордону, де рівнина змінюється більш різким ландшафтом, складається інша ситуація. У той час як Польща і країни Балтії є одними з найбільш уразливих в рамках Європейського Союзу і НАТО, то коли мова заходить про Росію, такі країни, як Угорщина, Чехія і Словаччина мають більший захист від великого східного сусіда. На додаток до відсутності прямих кордонів з Росією, ці країни також захищені високогір’ям Карпат. На відміну від Польщі та країн Балтії, ці три держави були відгороджені від Росії протягом більшої частини своєї історії, поступившись російській військовій силі та політичному впливу тільки після Другої світової війни, залишаючись в орбіті Москви до кінця «холодної війни». Не випадково, що відносини цих держав з Москвою трохи менше антагоністичні. Угорщина, зокрема, закликає до перегляду відносин ЄС з Росією і навіть за припинення режиму санкцій проти Росії. Досі Європейський Союз мав одностайність, коли справа доходила до голосування по санкціях, але цього року з’явилось випробування на солідарність ЄС з даного питання, особливо якщо США підніме питання зняття санкцій проти Росії.
Південні країни Центральної Європи - Румунія і Болгарія - мають менший географічний захист від Росії, враховуючи їх положення на Чорному морі, де Росія також нарощує свої сили. Історично склалося так, що Румунія протистояла Росії у питанні контролю і впливу на Молдову, захоплену Росією лише в ХІХ столітті. Болгарія поки не мала таких територіальних спорів з Росією, і тому має більш прагматичні відносини з Москвою. Подібна ситуація з Румунією, через що НАТО активізує свою діяльність і присутність в районі Чорного моря та Болгарії з меншим ентузіазмом. Таким чином, якщо Румунія посилить взаємодію з НАТО, а також з такими регіональними партнерами, як Польща, то Болгарія буде прагнути до більш поступливих і менш провокаційних відносин з Росією.
СХІДНА ЄВРОПА
Просуваючись на схід уздовж «Borderland’у», бачимо більш складну картину. Практично без бар'єрів, що мали відмежовувати їх від Росії, держави Східної Європи. Україна, Молдова та Білорусь ще більш географічно відкриті для Росії, ніж їх Центральноєвропейські сусіди. Ці країни історично значно більш інтегровані з великим східним сусідом, жодна з цих держав досі не є членами ЄС і НАТО. Це означає, що ці країни пережили ще більш динамічні зміни у своїй зовнішній політиці у відповідь на геополітичні зміни, які зараз відбуваються на Заході.
Країна, що викликає найбільше занепокоєння - Україна, яка межує з російським «Хартландом» (центром – ред.) і є, мабуть, найбільш стратегічно важливою, як для Москви, так і для Заходу на території пострадянського простору. Після революції Евромайдана в 2014 році, яка призвела до заміни підтримуваного Росією президента прозахідним урядом, Україна сподівалася на підтримку Європи і США у протистоянні з Росією. Це протистояння загострилося після того, як Москва окупувала український півострів Крим і стала за спинами бойовиків, які організували повстання на Сході України. Тепер Київ має протистояти перспективі потенційної втрати підтримки, оскільки Трамп заявив, що хотів би більш тісно співпрацювати з Росією у таких сферах, як врегулювання у Сирії, навіть припускаючи, що санкції США проти Росії можуть бути зняті в обмін на співробітництво з таких питань, як скорочення ядерного озброєння. Незалежно від того, чи це втілиться в життя, такі розмови вкрай тривожні для України.
На цьому тлі ескалація бойових дій на Сході України незабаром після інавгурації Трампа не стала несподіванкою. Київ і Москва мають стимул, щоб привернути увагу нової адміністрації США до конфлікту. Вони намагалися зробити це шляхом створення достатньої нестабільності, щоб було важче сказати, що конфлікт заморожено, і тому не є нагальним для обговорення. Росія в даний час бере верх в цьому змаганні, крім того, беручи участь у таких гарячих точках, як Сирія. Що точно змусить США сісти за стіл переговорів з таких питань стратегічної важливості для Москви, як Україна.
В той же час, лідер ЄС, - Німеччина, досі чинить тиск на Росію, намагаючись змусити її виконувати зобов’язання по Мінським угодам, покликаним покласти край конфлікту на Сході України, підписаних Києвом, Москвою та українськими сепаратистами. Але санкції ЄС стають джерелом розколу всередині блоку, який може збільшуватися залежно від результатів майбутніх виборів у країнах Європі. Все це ставить Україну в скрутне становище щодо підтримкою Заходом. Подальша втрата Західної підтримки залишить Києву тільки варіант пошуу альянсів та допомоги від таких країн, як Польща та країни Балтії.
Молдова, невелика, але стратегічно важлива держава «Пограниччя», нині в розпалі переорієнтації своєї зовнішньої політики. Як і Україна, Молдова в останні роки здійснює стратегію Західної інтеграції, підписавши Угоду про асоціацію з Європейським Союзом в 2014 році. Але в державі зростає суспільне розчарування щодо прозахідного уряду на чолі з обраним на пост президента в листопаді 2016 року проросійського лідера соціалістів Ігорем Додоном. Як відомо, він виступає за скасування угоди з ЄС та встановлення більш тісних економічних і політичних зв'язків з Росією. Хоча Додон наштовхується на опір зусиллями парламенту на чолі з прозахідно-орієнтованої коаліції, Молдова знаходиться на шляху наближення до Росії і віддалення від Заходу. І ця тенденція може бути затверджена на парламентських виборах у Молдові наступного року.
Хоча позиції Росії у відносинах із Заходом покращились, все ж із кількома державами у «Borderland’і», вони зазнали невдач. Посилились протиріччя з Білоруссю, країною, що міцно пов’язана із Москвою через ціни на газ. Оголошення Білорусі про лібералізацію візової політики для 80 країн (включаючи ЄС та США) змусили Росію посилити прикордонний контроль з нею. Але, незважаючи на обмін жорсткими заявами з цих питань, лідери Білорусі і Росії заявили, що стратегічний альянс не знаходиться під загрозою, і справді, двосторонні зв’язки з безпеки і військові зв'язки зросли в останні місяці. Тим не менш, бажання Мінська співпрацювати з Заходом служить нагадуванням Москві про те, що її позиції в «Пограниччі» ніколи не можуть бути у повній безпеці, навіть серед найбільш вірних союзників.
Кавказ
Далі на Схід і Південь для європейського «Borderland’у», у гірському і неспокійному Кавказькому регіоні також мало місце російсько-американське протистояння, крім того, в останні місяці відбулась ескалація ситуації. З точки зору географії, великі і малі гірські хребти Кавказу можуть захищати країни Кавказу. Але такі бар'єри не є непроникними, що довело поступове включення до складу Росії країн Південного Кавказу, починаючи з XVIII століття. Хоча контроль Москви над Кавказом зник з розпадом Радянського Союзу, незалежність не робить їх невразливими для російського впливу.
Особливо це доводить випадок Грузії, яка протягом останнього десятиліття була дуже сильно орієнтована на Захід та інтеграцію з Європейським Союзом і НАТО. Це поставило країну в протиріччя з Росією. Країни мали короткий, але гострий військовий конфлікт у серпні 2008 року, коли Росія використала радянський Рокський тунель - один з небагатьох маршрутів, які розсікли Північний хребет Кавказу. Вона швидко створила і тримає донині військові позиції на підтримуваних Росією сепаратистських територіях Абхазії і Південної Осетії. Ці території складають п'яту частину території Грузії, яка всупереч цьому прагне інтеграції з Заходом. В наступні роки відбулось підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом в 2014 році і відкриття навчального центру НАТО на території Грузії у 2015 році.
Зміна геополітичної ситуації в останні місяці, проте, змусила уряд Грузії проводити більш прагматичні відносини з Росією. Тбілісі та Москва посилили економічні та енергетичні зв'язки, а Грузія розглядає можливість пом'якшити ізоляцію Абхазії і Південної Осетії. Проте, вона навряд чи відмовиться від курсу Західної інтеграції, хоче змушена співпрацювати з Росією так довго, поки не отримає гарантій безпеки від Заходу.
З іншого боку, Вірменія – залежний від Росії союзник в «Пограниччі», який продемонстрував, що його відносини із Москвою були випробувані в останні місяці. Незважаючи на членство Вірменії в очолюваній Москвою Організації Договору про колективну безпеку, військовий союз і п’ятитисячного російського війська, присутнього на своїй території, Москва надала слабку підтримку Єревану в протистоянні з Азербайджаном.
Ключове питання, що розділяє двох сусідів - Нагорний Карабах, стратегічна територія, що була у складі Азербайджану в радянські часи. Проте, вона переважно була населена етнічними вірменами, і відкололася 1994-го року після тривалих військових дій. Конфлікт, як і раніше, передбачав транскордонний обстріл між двома країнами. Росія у квітні зайняла нейтральну позицію, залишивши Вірменію розчарованою через відсутність збройної та політичної підтримки в конфлікті. Навіть якщо так, відсутність у Вірменії альтернативних партнерів не залишає Єревану іншого вибору, крім як підтримувати стратегічний союз з Росією, незважаючи на те, що в останні місяці активізувалося співробітництво у сфері безпеки між Москвою та Баку.
Таким чином, Росія зміцнила свої позиції в якості головного арбітра в конфлікті між Вірменією й Азербайджаном. Нині Москва може використовувати нагірно-карабахський конфлікт для досягнення стратегічних інтересів у регіоні. Азербайджан зацікавлений у тому, щоб вирішити питання Нагірного Карабаху, тому готовий тісно співпрацювати з Росією. Це задовольнить прагнення Росії збільшити свій вплив в Азербайджані. В той же час, Вірменія не може собі дозволити зробити крок на свій розсуд. Це пов’язано з тим, що Росія контролює більшість стратегічних оборонних систем країни. Протистояння затягується і жодна зі сторін не може зробити крок у конфлікті, не узгодивши плани з Росією.
Загальна зміна динаміки означає, що і Росія, і Захід змінюють геополітичні позиції, які спричинили хвилювання у «Пограниччі». Як траєкторія російсько-американських відносин і європейської політичної ситуації, неспокій у регіоні зростає разом зі змінами російсько-американських відносин і політичної ситуації в Європі. Кожна з країн переглянула свої зовнішньополітичні позиції у формі, яка відповідає геополітичним імперативам і національній стратегії. Проблема «Пограниччя» - так само, як це було протягом тисячоліть, і як це буде продовжуватись - в тому, що їхні долі лежать за межами їх безпосереднього контролю, натомість, вони сформовані зовнішніми силами, які здійснюють на них вплив.
Пил із Сахари дістався України
Іран близький до створення атомної бомби
У Німеччині затримали трьох китайських шпигунів
Зеленський прибув на фронт під Часів Яр
Повномасштабне вторгнення Росії було неминуче