Трамп і Путін: чому ця співпраця приречена на провал

Чия манія величі в результаті переможе в протистоянні? / Getty Images

Чому американсько-російські відносини, незважаючи на старання Трампа і Путіна, приречені на провал, Україна має бути сильною та обороноздатною, а НАТО – застаріле явище, пояснює історик та політолог Олександр Мотиль.

Олександр Мотиль, історик українського походження, професор політології в Ратгерському університеті, директор програми дослідження Східної та Центральної Європи у статті Trump and Putin's Game Theory, опублікованій у виданні The Foreign Affairs,розкриває таємниці відносин Трампа і Путін, пропонує об’єктивний аналіз їх майбутнього та шукає роль України в політиці Росії та США.

Трамп і Путін: Теорія гри

Що відбувається, коли нестримна сила зустрічається з іншою? Ми побачимо це на першій особистій зустрічі Трампа і Путіна яка, ймовірно, відбудеться в найближчі кілька місяців. Незважаючи на рухливий характер та «чоловічий» стиль управління, ми знаємо принаймні одну річ, яка може бути правдивою для них: обидва у «відносинах без зобов’язань» із правдою. Путін і Трамп охоче використовують фальшиві новини, і вважають, що реальність – це те, що вони говорять.

Гірше те, що обидва мають сильні параноїдальні риси в характері – Трамп бачить ворогів скрізь у себе вдома, а Путін бачить ворогів за кордоном. Обидва вони також впевнені у власній величі: Трамп регулярно стверджує, що він буде найбільш видатним з президентів США, у той час як Путін стверджує, що він і Росія - одне і те ж.

Важко уявити, як такі люди можуть зійтися у чому-небудь. Уявімо заради експерименту, що Росія та США мають цілий ряд спільних національних інтересів. Уявіть, як добре, що вони зможуть провести операцію: США будуть робити А, Б, і В в обмін на те, що Росія робить Г, Ґ Та Д.

Враховуючи цінності, які вони поділяють, раціональний Трамп ніколи не повірить, що Путін буде дотримуватися свого слова, як і раціональний Путін не буде вірити, що Трамп буде дотримуватися свого. Це було б так: якщо об'єктивно від угоди виграють обидві сторони – кожна буде прагнути отримати ще більше, навіть якщо не зможе виконати свою частину угоди, в той час як інша сторона виконала свою.

Президент США Рональд Рейган розумів це, коли заявив, що Сполучені Штати мають слідувати принципу "довіряй, але перевіряй" щодо Москви у питанні скорочення ядерних озброєнь. Але ядерну зброю можна перерахувати, як і зниження її кількості. І навпаки – було б важко перевірити виведення російських військ з окупованого Донбасу, тим більше, що Путін наполягає на тому, що там взагалі немає російських військ. Проте Путіну буде важко остаточно переконатись, що Сполучені Штати дійсно готові скоротити допомогу Україні.

Обидва політики повинні були б припустити,— цілком справедливо, — що їх співрозмовник не збирається виконувати свою частину угоди. Якщо обидва були хоч трохи знайомі з минулою поведінкою один одного, їх взаємна недовіра буде тільки зростати. Путін безцеремонно відмовляється, ігнорує, або порушує безліч міжнародних зобов'язань Російської Федерації, ключовим з яких був підписаний у 1994 році Будапештський Меморандум, який зобов'язував Росію гарантувати територіальну цілісність і безпеку України. Між тим, Трамп продемонстрував вже у перші дні свого перебування на посаді, що він має намір завершити участь Америки в торгових пактах і альянсах, з яких не має прямого зиску.

Ускладнюється справа ще й тим, що відсутня суверенна влада для реалізації та захисту міжнародних угод. І ні один з них не захотів би змушувати міжнародні інститути, інші держави або союзи держав, робити так, оскільки обидва вони заперечують права сторін втручатися у внутрішні справи своєї країни. Як наслідок, міжнародні угоди не можуть вижити.

Якщо обидві сторони припустили б, що інший порушить свої зобов'язання, щойно висохне чорнило на папері, було б раціонально зробити висновок, що було б нерозважливо самому не порушувати угоду. Природно, обидві сторони звинувачуватимуть один одного у брехні і перекладатимуть відповідальність за провал угоди. Дуже швидко первісні довіра і дружба змінилися б на звинувачення в несумлінності та непрофесіоналізмі. "Братня любов" закінчилася б, і російсько-американські відносини стали б ще гіршими, ніж вони були до Путіна і Трампа, які намагалися перехитрити один одного.

Є велика мораль цієї історії, щодо того, якою має бути політика США по відношенню до Росії. Аналітики-реалісти, такі як Генрі Кіссінджер, Джон Мершаймер і Стівен Уолт наполягають на тому, що держави взаємодіють на основі своїх національних інтересів; і в цьому сенсі їх аналіз, здається, збігаються з власними поглядами Путіна і Трампа на міжнародні відносини. Але національні інтереси – не вигадки політиків, таких як Трамп і Путін, які мають свої власні примхи, ідеологію, культуру, тощо. Ми всі можемо погодитися, що виживання, стабільність, влада і багатство можуть бути визначені як сталі національні інтереси. Але питання в тому, як вирішити, що означають ці слова, в конкретний момент, і за конкретних обставин.

Обидва, і Трамп і Путін, бачать свої країни на першому місці у світі, і хочуть, щоб їхні країни знову стали величними. Їх підхід до міжнародної політики часто називають націоналістичним, але термін "великодержавний шовінізм", запропонований колись Леніним, є більш підходящим. Чи може великодержавний шовінізм бути пов'язаний з реалізмом? Перший корениться у своєрідній ідеології та світогляді; останній претендує на об'єктивну оцінку національних інтересів.

В ідеальному світі реаліста Путін не буде великодержавним шовіністом, який допомагає відновитись імперській величі Росії, а Трамп не буде руйнівником. Тоді Сполучені Штати і Росія навіть не матимуть протиріч, оскільки Росія не проводитиме імперіалістичну агресію в Грузії й Україні, а США не буде сприяти виникненню стратегічних катаклізмів на Близькому Сході.

Насправді путінська Росія – це небезпечний супротивник. Вона вже почала дві війни в Грузії та Україні. Вона також загрожує захопленням Білорусі, брязкаючи зброєю й порушуючи кордони країн Балтії, озброює Калінінград і Крим ракетами середньої і великої дальності. Крім того, вона офіційно заявила, що буде застосовувати ядерну зброю у відповідь на звичайну загрозу і активно підтримує антизахідні, антиамериканські та антиєвропейські партії на Заході. Такі дії глибоко дестабілізують обстановку в Європі та Сполучених Штатах Америки. Навіть гіршим, ніж згортанням демократії, потенційні потоки біженців з України та Білорусі, можливе поширення російської агресії на Польщу, Фінляндію, Угорщину та інші держави, є той факт, що Росія найближчим часом може переоцінити свої можливості і раптом виявити, що знаходиться на грані краху.

Життєво важливі інтереси США знаходяться під загрозою Путіна — не тому, що це в об'єктивних інтересах Росії – погрожувати їм, а тому, що режим і ідеологія, які створив Путін, вимагають у нього проведення такої ворожої політики. Сполучені Штати мають бути зацікавлені в запобіганню цього і повинні спробувати попередити його агресію. Але Трамп, схоже, вважає, що Путіна неправильно зрозуміли, або, що його недавня агресія є реакцією на розширення НАТО. Згідно цієї думки, Путін вторгся в Україну, тому що з’явились можливість вступу України до НАТО (ймовірність, яку ніхто, ні в політичних колах України ні НАТО, не вважають поки реальною). Якщо б це було так, то звідси випливає, що знешкоджуючи НАТО, США намагаються умиротворити Путіна.

Крім того, якщо взяти слова Путіна і аналізувати характер його режиму, треба розуміти, що російська агресія в значній мірі ґрунтується на імперіалістичній ідеології, яка обслуговує владу Путіна і глибоко сягає корінням в російську політичну культуру. І якщо людина неупереджено аналізує військовий потенціал країн НАТО і бачить, що вони не представляють ніякої реальної загрози для Росії, вона повинна усвідомити, що заява Путіна про загрозу НАТО є цинічним прийомом або симптом параноїдальної манії величі.

НАТО зараз є нічим іншим, як "старизною", як Трамп називає його. Переваги Сполучених Штатів безпосередньо в сильній і обороноздатній Європі, а також сильній і обороноздатній Україні. Саме це єдиний спосіб зупинити плани Путіна.

Обидва – Трамп і Путін - хочуть зробити себе і свою країну першими у світі. Але це неможливо. Рано чи пізно, російсько-американські відносини повернуться до гіршого. У цей момент Путін буде з жалем згадувати помірність та передбачуваність Барака Обами.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!