Презент без права повернення. Чому Калінінграду не стати Кенігсбергом

12:45, 29 января
3
Непозбувна бентега навіть у рекламних оголошеннях - фото 1
Непозбувна бентега навіть у рекламних оголошеннях / travel.ru

Російське місто Калінінград на німецькій землі як символ свого та не свого часу.

Радянський Союз у часи Сталіна зумів суттєво розсунути власні кордони за рахунок територіальних трофеїв. Здобуття деяких з них не коштувало Москві майже нічого, за інші ж довелося пролити чимало крові та віддати на поталу ворогам, згідно військової стратегії Червоної армії, чимало гарматного м’яса. Проте вже тоді цей процес нагадував не "збирання земель руських" (як любили не без пафосу говорити деякі московські гуманітарії), а швидше нерозбірливе збиральництво. В якості прикладу так чи інакше пригадуються сойки, сороки та єноти, що звикли тягнути до своїх домівок усе, що блищить, але при цьому найчастіше не має жодного практичного значення.

Як у цьому контексті класифікувати загарбання німецького міста Кенігсберг? З одного боку, мова йшла про населений пункт, який відігравав символічну роль для Німеччини, чиї землі були об’єднані стараннями Отто фон Бісмарка. Тут вистачало унікальних з точки зору архітектури будівель – людина з доступом до фотоархівів сторічної давнини може легко в цьому переконатися, хоча декому для захоплення і самого лише Кенігсберзького замку вистачить. Тут цілком охоче колись тестували продукти науково-технічної революції, особливо у сфері транспорту: наприкінці 19 століття у місті запустили першу лінію кінного трамваю, а вже після Першої світової війни відкрили аеропорт Девау, який не мав аналогів не лише в країні, але й у Європі в цілому. Тим же ж, кого більше цікавили гуманітарні дисципліни, охоче нагадували, що саме тут народилися Кант та Гофман.

Але справа в тому, що станом на 1945 рік Кенігсберг був однією суцільною руїною. Про долю Дрездена, який авіація союзників майже стерла з лиця Землі, відомо багатьом, проте мало хто знає, що деяким іншим німецьким містам пощастило не набагато більше. Від історичного центру Кенігсбергу не лишилося майже нічого, левова частка місцевого населення загинула, декому пощастило евакуюватися, і СРСР фактично дісталися уламки колишніх розкошів. Єдиним очевидним плюсом на той момент був стратегічно важливий вихід до моря, усе інше довелося б робити ледве не з нуля.

Варто зазначити, що німці в цій історії не вперше і не востаннє показали себе чудовими далекоглядними стратегами. Вони чудово розуміли, що на фоні виплати чималеньких репарацій та необхідності доведення до ладу майже знищеної війною інфраструктури відновлення нехай і важливого, але все ж провінційного містечка на околиці колишньої імперії їм буде не по кишені. І саме тому майбутній Калінінград було віддано на поталу товаришам з червоними зірками на головних уборах. Віддано спершу не назавжди, а в тимчасове користування на півстоліття, якщо вже бути відвертими до кінця.

Проте дуже скоро, під час підписання угоди про кордони у Потсдамі Німеччина від прав на Кенігсберг та його околиці відмовилася остаточно, навіть у віддаленій перспективі. Чому? А тому, що героїчні "руссо турісто" зайвий раз довели своє невміння творити та вміння руйнувати. Місцевому населенню німецького походження, якого у порівнянні з довоєнними часами і десяти відсотків не лишилося, відносно пощастило – нова влада примусила їх лише виїхати на історичну батьківщину. Могло ж бути значно гірше – депортація кудись до Сибіру чи Казахстану або взагалі розстріл за надуманим приводом. Це зараз маніакальна ненависть тодішньої радянської верхівки до національних меншин є цілком очевидною річчю, а тоді це розуміли не всі.

"Дегерманізація" активно велася не лише з точки зору зміни етнічного складу населення. Нова влада принципово не збиралася відновлювати знищені архітектурні пам’ятки, а ті руїни, які хоча б на туристичний об’єкт можна було потенційно перетворити, зрівнювала з землею. Показовою в цьому плані є доля вищезгаданого замку, на місці залишків якого в часи Брежнєва планували побудувати щось важливе, але обмежилися підривом руїн та забороною на проведення археологічних розкопок. З новою назвою Кенігсберга взагалі вийшов казус – місту дали ім’я людини, яка не те що не мала стосунку до жодної зі сторінок його історії, а навіть не бувала тут. З того часу колишній оплот німецької сутності перетворився на типовий радянський населений пункт під назвою Калінінград.

Заради справедливості варто зауважити, що вже не радянська, а російська місцева влада поводить себе достатньо свідомо з точки зору тутешньої національної пам’яті. Ті довоєнні будівлі, що хоча б трохи збереглися, почали потроху відновлювати, а кілька років тому навіть було озвучено ідею про проведення досить специфічного референдуму. Місцеві мешканці мали б визначитися з необхідністю повернення назви Кенігсберг та відновлення Кенігсберзького замку, але до цього справа в підсумку так і не дійшла. Можливо, це навіть на краще.

Чому? А тому, що Німеччина ні зараз, ні в майбутньому навряд чи схоче претендувати на ці території. Околиця з адміністративним центром у радянському на всю голову місті німцям зараз точно не потрібна – їм ще наслідки панування СРСР на інших східних землях розгребти не вдалося до пуття, а за часів возз’єднання минуло вже 27 років! Так що нічого найближчим часом не зміниться. Хай краще Калініград лишається нагадуванням європейцям про тоталітаризм радянського розливу та ефективне управління росіян.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
3
Другое на тему
Комментарии
Публикации