The New York Times: Проблема двох Путінів

28.11.2016, 16:00
Як Трамп порозуміється з Путіним? - фото 1
Як Трамп порозуміється з Путіним? / Getty Images

Новообраний президент США Дональд Трамп необноразово заявляв про своє виняткове ставлення до Володимира Путіна та обіцяв співробітництво. Проте його помічники уже повідомили, что Трамп буде проводити тверду зовнішню політику, в тому числі щодо Українського питання та Сирії.

The New York Times опублікував статтю The Two Putin Problem, автором якої є Стівен Сестанович. Професор Колумбійського університету та досвідчений політик, який у 1997-2001 роках працював у штаті державного секретаря Былла Клінтона та займався проблемами СНД, пропонує свій погляд стосовно того, як Дональду Трампу побудовти відносини з Російською Федерацією та її лукавим президентом - Володимиром Путіним.

Переклад - Без Табу.

Проблема двох Путінів

З єдиної телефонної розмови цього місяця, Дональд Трамп і Володимир Путін розпочали діалог про «перезавантаження» відносин між Росією і Сполученими Штатами. Новий американський президент, звичайно ж, має всі підстави добиватися поліпшення відносин. Але що може змусити це "перезавантаження" працювати? Пан Трамп справедливо вважає, що у відносинах мають бути "слушні нагоди" (важелі впливу – ред.). Проте у цих відносинах вони не зовсім ті, про які він думає.

Щоб домогтися успіху новообраний президент США повинен бачити, що насправді є два Путіни - один впевнений в собі, замкнутий і завжди ефективний; інший - вразливий, ізольований і закомплексований.

Упевнений Путін використовував російську владу сміливіше будь-якого російського чи радянського лідера за багато десятиліть. Протягом останніх 10 років він подвоїв військове фінансування, реформував свої збройні сили і розгорнув їх за кордоном. Його міжнародні «подвиги» - особливо анексія Криму в 2014 році - принесли йому майже абсолютне політичне панування на території Російської Федерації. Він створив нові інструменти (від кібернетичних хакерських атак до щедро фінансованої пропагандистської машини) для втручання в справи інших країн. Він висміює західні уряди як слабкі і лицемірні, і, здається, насолоджується своєю роллю державного діяча-бедбоя.

Сирийский пасьянс. Кто есть кто в конфликте

Пан Трамп, очевидно, раніше бачив тільки цього пихатого Путіна. Але є інший Путін: той, хто знає, що його країна входить в третій рік рецесії, вона одна з найгірших серед великих економік світу. Після падіння обсягу прямих іноземних інвестицій в російську економіку на 90% майбутнє зростання буде повільним. Сам Путін підкреслював, що потрібні серйозні реформи. Але він не запропонував ніяких. Як він може? Просто реальна реформа буде загрожувати системній корупції, на якій власне й грунтується «путінізм».

Другий Путін знає, що рівень життя в його країні різко впав. У 2013 році 41% середнього класу росіян зазначав, що має хорошу економічну ситуацію в сім’ї. А сьогодні ж лише 22 відсотка середнього класу можуть це підтвердити. Уряд Росії відчуває себе зажатим теж. Бюджети на охорону здоров'я, освіту, пенсійне забезпечення, навіть військові - все урізано і цей процес досі не зупинено.

Обидва Путіни спрямували сили на відновлення авторитету Росії як великої держави. Проте, ніхто з них не був в змозі досягти мети. У спілкуванні з іншими світовими лідерами президент Росії має репутацію лицемірного і безчесного лідера. У світі опитування громадської думки показує набагато більшу довіру народу до президента Обами, ніж до Путіна. В Європі співвідношення приголомшливе – 5:1.

Пану Трампу потрібно буде уповільнити агресивність першої постаті Путіна і грати на тривозі другої. Як варіант, можуть утворитись відносини, де все буде вирішувати протистояння «его» політиків, проте Трамп не буде з цим жартувати. Ключ до перемоги «его» Путіна - і стримування його - це не залишити жодних сумнівів щодо військової, економічної та дипломатичної сили США.

Це, безсумнівно, здивує пана Трампа, але політична система, отримана ним у спадок від Обами, дає йому всі інструменти для цього. Європа – це окрема тема. Російська агресія і протистояння їй не завдали тріщин в НАТО. Підтримка Заходу допомогла Україні залишитись єдиною країною і обмежити сепаратистів у двох невеликих анклавах. Санкції ще більш погіршили економічний спад в Росії. Всі члени НАТО зобов'язалися збільшити військові витрати. Крім того, альянс планує розгорнути невеликі військові частини для нових членів, створюючи необхідну противагу тиску, що його чинить Росія.

Тільки розуміючи, а не ігноруючи цей запис, пан Трамп може досягти приятельських відносин зі своїм російським колегою та отримати користь з них. Давайте уявимо собі, наприклад, що другий «тривожний» Путін вирішив прийняти простягнуту руку Вашингтона, щоб вийти з патової ситуації, яку він створив на Сході України. Якщо так, то президент Трамп матиме шанс відродити давно заблоковану угоду "Мінськ-2", яка зобов'язує Росію вивести війська, в той час як Україна надасть специфічну форму автономії сепаратистам на сході країни.

Трамп повинен усвідомлювати ризики цієї стратегії. Після того, як Путін вирішує, що він хоче вийти зі Східної України, він знайде спосіб, щоб вийти й з угоди Мінськ-2. Але він не буде навіть розглядати повернення, якщо вирішить, що може отримати те, що він хоче, просто так. Тому новий президент США повинен наполягати на реальному вирішенні проблеми в Україні, а не косметичному.

Прийнявши рішення зняти санкції з Росії без виведення її військ з України Трамп виглядав би дурнем. Він би не зміг перевірити першого Путіна на міцність і зняв би другого з гачка. Російсько-американські відносини все одно будуть стикатися з новими проблемами. В такому випадку вони стануть ще менш стабільними, Трамп не отримає більше нічого.

Якщо пан Трамп «розіграє» двох Путінів, у нього є шанс просунутися вперед з інших питань. Російські офіційні особи висловили невеликий інтерес до нових переговорів з контролю над озброєннями. Але це було до того, як військовий бюджет Росії опинився під тиском і загрозою скорочень. Трамп зможе знову звернутись до Путіна з приводу об’ємного питання про стратегічну ядерну стабільність. Це матиме додатковий зиск та зробить його більш простим для європейських урядів у питання підтримки пов'язаних з Україною санкцій.

Нарешті, Трамп каже, що хоче співпрацювати з Росією в боротьбі з терористами. Це поважна мета, але, її так само важко досягти, як і реального миру в Україні. Новий президент не зможе переконати росіян боротися разом проти Ісламської Держави в Сирії обіцянками, як він це зробив у США, і бомбити їх так само, як це робить Путін. Якщо Сполучені Штати не матимуть свою власну адекватну стратегію, яка почне показувати результати, кампанія Трампа проти Путіна майже напевне не вдасться.

Зважаючи на всі події на Близькому Сході, президент Обама залишає за собою кращий підхід, ніж його наступник декламує. Зусилля адміністрації захопити Мосул, найбільшої твердині ІДІЛ в Іраку, передбачає більш перспективну модель для зміцнення регіонального впливу, ніж використання військово-повітряних сил Путіна в Сирії. Її елементи передбачають можливість співпраці гравців, які б зазвичай не налагодили б відносини, широку взаємодію союзників у регіоні, врахування найменших втрат для цивільного населення – все показує переваги американської стратегії Обами над методами Путіна.

Перед виборами російські ЗМІ почали пояснювати більш м'який тон Путіна про Сполучені Штати як спосіб підготовки до наступного американського президента, яким, начебто, в Росії очікували побачити Хілларі Клінтон. Пан Трамп повинен зважити на цю історію. Схоже, перспектива мати справу з новим лідером, про якого Путін знав, щоб він може бути жорстким, робить російського президента більш обережним. Може бути, він чув, що пані Клінтон, перебуваючи на посту держсекретаря, прокоментувала свою політику відносно Росії "Я будь-що не здамся" (майже, процитувавши Святослава Вакарчука – ред.).

Стівен Сестанович - професор Колумбійського університету, посол США в СРСР, екс-координатор Держдепу США в країнах СНД, радник держсекретаря під час адміністрації Білла Клінтона.

Без табу
Публикации
Загрузка...