Казка про лисичку та зайчика. Що насправді планують кремлівські стратеги у Білорусі

08:40, 29 ноября
1
Что-то будет - фото 1
Что-то будет / Getty Images

Як Росія показала своє справжнє ставлення до нібито дружньої Білорусі та що з цим робити цивілізованому світу.

Вперше за двадцять два роки недоторканість влади Олександра Лукашенка у Білорусі опинилася під реальною, а не удаваною загрозою. І мова зараз зовсім не про опозицію, яка нехай і нечисленна, але таки існує, на відміну від того, що називають опозицією в Україні та Росії. Справа в тому, що вічно голодному до ресурсів та території східному сусіду вкотре кортить навести лад та втамувати голод. І це вже не вигадка, а цілком реальний факт.

Москві останнім часом все складніше і складніше схиляти Мінськ до виконання союзницьких обов’язків. Вісім років тому білоруси якось дивно повели себе під час подій у Південній Осетії – не лише не підтримали представників "братського народу", але й допомогли грузинам усім, чим могли. Два роки тому вони цілком офіційно відмовилися допомагати "неввічливим зеленим чоловічкам" захоплювати Крим та частину Донбасу – деякі кремлівські стратеги не вірили у подібний демарш, але він стався. Коли ж Білорусь почала цілком змістовний діалог з Америкою та Євросоюзом, то стало зрозуміло, що реакції з боку Путіна та його свити довго чекати не доведеться.

Казка про лисичку та зайчика. Що насправді планують кремлівські стратеги у Білорусі - фото 23883

Спільні російсько-білоруські військові навчання – чудова ширма, ідеальна можливість завезти до сусідньої країни кільканадцять тисяч вояків і несподівано забути забирати їх звідти. Перша аналогія, яка чомусь лізе в голову – казка про лисичку та зайчика, що жили відповідно у хатинці з льоду та дерев’яному будиночку. Неважко здогадатися про те, що сталося з настанням весни, чи не так? Друга аналогія – легендарна вже фраза Севи Новгородцева про плутання політики зі спортом та збірну СРСР зі стрільби по рухомих цілях. Жарти жартами, а Москва в разі чого дійсно може офіційно подати введення військ як надзвичайний захід на прохання народу Білорусі. Ми вже проходили це, коли наприкінці епохи застою радянські війська увійшли до Афганістану, нічого нового тут немає.

Опозиційний білоруський публіцист Ігор Тишкевич вважає загрозу цілком реальною

Є лиш одна дрібничка, що псує райдужну в цілому для Кремля картину – casus belli за поточного розкладу відсутній, і старими методами тут спрацювати не вдасться. Адже Білорусь навіть в ООН голосує так, як потрібно Путіну.

Можна спробувати спровокувати заворушення з приводу "утиску російськомовного населення". Але як це зробити, якщо з мовної та культурної точки зору російський світ та російська мова домінують на території Білорусі без варіантів? Не вийде, занадто марудно.

Можна виставити нереальні рахунки за газ та інші блага цивілізації, а потім вдарити по болючому місцю, коли борги не будуть виплачені вчасно. Але ж диктатори на зразок покійного Саддама Хусейна чимало разів погоріли на подібних схемах. Так що теж не варіант. А часи, коли можна було оголосити війну через яблуко свиню, що перерила сусідський город, давно минули.

Якщо вже розглядати поточну ситуацію з усіх боків, то не можна не звернути увагу на інші цікаві речі. Ігор Тишкевич, головний експерт з питань Білорусі в українському сегменті всесвітньої мережі, ще у травні попереджав, що Росія має намір змінити правлячий режим у сусідній країні. І не просто попереджав, а ще й аналізував п’ять можливих сценаріїв закінчення епохи Лукашенка – кримсько-донецький, повномасштабне вторгнення, переворот всередині правлячої еліти, фізична ліквідація та тривала політична гра. Але фокус у тому, що жоден з цих сценаріїв Кремль не здатний повноцінно реалізувати прямо зараз. Для чогось не вистачить людських ресурсів, для чогось – матеріальних.

Казка про лисичку та зайчика. Що насправді планують кремлівські стратеги у Білорусі - фото 23885

До того ж, варто зважати і на те, що Олександр Лукашенко лише зовні виглядає карикатурно тупим та непробивним головою радгоспу, який завдяки вдалому збігу обставин всівся на трон і не бажає звідти злазити. Насправді ж за вмінням передбачити (тобто - вчасно зрадити) і прорахувати усі можливі варіанти він свого часу навіть Талейрану дав би чималеньку фору.

Всередині країни вистачає лояльних до нього людей, силові структури і взагалі підпорядковані одному зі старших синів. На міжнародній арені Мінськ останнім часом активно намагається товаришувати проти Москви з Баку та Києвом. І стосується ця дружба не лише енергетично-паливних питань. Про загравання з Вашингтоном та Брюсселем вже було згадано вище.

Так чи інакше, але наступного року в Європі буде гаряче. Ви ж пам’ятаєте, чому СРСР свого часу категорично відмовився розміщувати військовий контингент у соціалістичній тоді ще Болгарії? Кремлівські стратеги не жартома, а всерйоз побоювалися провокацій з боку країн-членів НАТО, з якими Народна Республіка Болгарія мала спільний кордон. Холодна війна, панове. Що ми бачимо зараз? Нині ж в умовах Холодної війни 2.0 Москва навмисно і свідомо підтягує війська до кордону з Євросоюзом, немовби очікуючи провокацій. Якщо трошки покопирсатися в історії, стане зрозуміло, що маневри ці нічого доброго точно не віщують.

Правда й у тому, що Україні та українцям точно не вдасться спостерігати за розвитком подій мовчки. І не лише через принцип Німеллера, адже по нас ВЖЕ прийшли й ніяк не підуть.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
1
Публикации