The New York Times: Як США помилились відносно Путіна

Як буде вирішено Українське питання? / Getty Images

Авторитетний дипломат Вільям Джозеф Бернс розкриває секрети, які необхідно знати при побудові відносин з Російською Федерацією, а також про роль України.

Американський дипомат, посол і заступник Державного секретаря з 2011 року Вільям Джозеф Бернс у статті How We Fool Ourselves on Russia, опублікованій в The New York Times, розкриває госту проблему побудови відносин США з Росією та долю Українського питання в них.

Редакція Без Табу представляє переклад оригінальної статті.

ЯК МИ ПОМИЛЯЛИСЯ ВІДНОСНО РОСІЇ

За чверть століття після закінчення «холодної війни» давні образи, нерозуміння і розчарування часто ставали визначальними у відносинах між США та Росією. Я пережив цю «турбулентність» під час моєї служби в якості дипломата у Москві, яка відзначилась лавіюванням у дивній суміші надії та приниження, які були притаманні Росії часів Єльцина, та забіякуватості та сирих амбіцій Кремля років Путіна. І я переживав це під керівництвом як республіканської, так і демократичної адміністрацій у Вашингтоні.

Тоді було надто багато ілюзій з обох сторін. США коливалися між зміцненням партнерських відносин з Москвою, одночасно, відкидаючи її як регіональний центр, який втрачав свої позиції. Російський політикум коливався між ідеєю стратегічного партнерства із Сполученими Штатами та пізнім і глибоким бажанням зруйнувати існуючий міжнародний порядок, де домінування США відводить Росії другорядну роль.

Але справа у тому, що наші відносини з Росією будуть залишатися конкурентними й навіть ворожими в найближчому майбутньому. В основі цього лежить фундаментальна відмінність у світогляді та бачення ролей одне одного у світі. Це наштовхує на думку, що особисті відносини та мистецтво угод може подолати це нерозуміння. Проте, обрання цієї відправної точки було дурницею для проведення серйозної політики. Було б особливо безглуздо думати, що глибоке занепокоєння втручанням Росії в наші вибори може або повинне бути применшеним.

Агресивне втручання президента Путіна у вибори в США, як і розширення його зовнішньої політики, має принаймні два мотивуючих фактора. По-перше, його переконаність у тому, що єдиний вірний шлях до відновлення Росії як великої держави полягає у ліквідації американського панування. Він хоче створити Росію без західних цінностей і інститутів, яка має свої сфери впливу, куди ніхто не може втручатись.

Трамп не проти надати Путіну повну свободу дій/Getty Images

Другий фактор тісно пов'язаний з першим. Легітимність путінської системи репресивного внутрішнього контролю залежить від наявності зовнішніх загроз. Завдяки грі на високих цінах на нафту, він був у змозі зміцнити свій суспільний договір з російським народом через підвищення рівня життя. Середньому класу обіцяли процвітання та благополуччя, проте щоб щось зробити добре, головне не перестаратись Але Путін втратив і цей козир через зниження світових цін на енергоносії, через західні санкції, і однобічно розвинену економіку, в якій реальні реформи є сфабрикованими заходами для збільшення політичного контролю та корупції, яка змащує весь механізм.

Як реаліст, містер Путін розуміє відносну слабкість Росії, але регулярно демонструє, що сили країни, що занепадає, можуть бути не менш руйнівними, ніж у країни, що успішно розвивається. Він бачить єдину мету - багате середовище навколо нього.

Якщо Путін не може легко розвивати Росію, він може спробувати послабити США, з властивою йому тактичною гнучкістю і готовністю грати грубо і йти на ризик. Якщо Путін не може мати лояльну владу в Києві, він зможе захопити Крим і спробувати створити кращу для нього ситуацію – неблагополучну і нестабільну Україну. Якщо він не може ризикувати діючим режимом в Сирії, то може «зігнути» незгодних ударом військового кулака, нівелювати стратегію Заходу та зберегти Башара Аль-Асада ціною руїн Алеппо. Якщо він не може безпосередньо залякати Європейський Союз, він може прискорити його розпад, підтримуючи націоналістів, які виступають проти політики єдиного ЄС, використовуючи хвилю міграції для розпалювання ворожнечі. Скрізь, де він може, Путін «викриває» уявне лицемірство і безвідповідальність західних демократій, стираючи грань між фактом і вигадкою.

Так що ж робити? Росія все ще дуже велика, горда і впливова для того, щоб її ігнорувати. Вона і досі єдина ядерна держава, яка може позмагатись із США. Вона залишається великим геополітичним гравцем у всіх питаннях: від Арктики до Ірану і Північної Кореї.

Саме тому нам потрібно зосередитися на критичному, перш ніж ми перейдемо до бажаного.

Перший крок полягає в підтримці й, за необхідності, посиленні заходів, вжитих адміністрацією Обами у відповідь на російські хакерські атаки. Таким чином Росія ставить під сумнів цілісність нашої демократичної системи і європейський виборчий пейзаж 2017 року.

Другий крок полягає в тому, щоб переконати наших європейських союзників у нашій абсолютній відданості НАТО. Американські політики говорять один одному "пам'ятай свою базу" (у бейсболі – ред.), - ось чим повинні керуватися політики щодо Росії. Мережа наших союзників - не камінь навколо шиї Америки, а потужний актив, який і відрізняє нас (від Росії – ред.).

Третій крок. Сфокусуватись на Україні, країні, чия доля буде мати вирішальне значення для майбутнього Європи, і Росії, протягом наступного покоління. Мова йде не про НАТО або членство в Європейському Союзі - далеких планів України. Мова йде про допомогу українським лідерам побудувати успішну політичну систему, яку Росія нині прагне підірвати.

Нарешті, ми повинні бути обережними із привабливими зовні поняттями, такими як «війна з ісламським екстремізмом» або «спільні зусилля щодо "стримування" Китаю». Кривава роль Росії в Сирії робить терористичну загрозу набагато серйознішою, і, незважаючи на довгострокові побоювання з приводу зростання впливу Китаю, Путін не має ніякого бажання жертвувати відносинами з Пекіном.

Я отримав кілька уроків протягом моєї дипломатичної кар'єри. Я навчився поважати росіян, їх історію і життєві скрєпи принципи. Я дізнався, що можна дорого заплатити, якщо нехтувати або недооцінювати Росію, або виражати до неї неповагу. Але я також дізнався, що твердість і пильність, а також здорове розуміння меж можливого, є найкращим способом впоратися з небезпечною комбінацією невдоволення і невпевненості, які втілює Володимир Путін. Я дізнався, що у нас набагато більше сили, щоб грати з Путіним, ніж у нього проти нас.

Вільям Дж. Бернс – дипломат, у 2001–2005 роках помічник держсекретаря США у справах Близького Сходу. У 2005–2008 роках посол США в Росії, з 2011 року – заступник держсекретаря США

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!