Перший день війни: Коли Друга світова прийшла до України

Танки Вермахту на вулицях Львова / Вересень, 1939-й

Україна вступила у Другу світову 1 вересня 1939 року. Без Табу в черговий раз акцентує увагу на тому, про що українці забувають, не знають або не хочуть знати.

1 вересня 1939 року - розпочалася війна, яка не просто вплинула на світ, а зробила його таким, яким він є зараз.

Якщо винести за дужки деякі політичні моменти, то доведеться визнати, що Німеччина і сьогодні є однією з наймогутніших європейських країн, США утвердились у статусі наддержави, а державне утворення зі столицею у Москві так і лишилося «імперією мотик», хоч тепер вже і з ядерною зброєю. А от для українців все перевернулося, причому за принципом «не було б щастя, та нещастя допомогло».

Вважати, що Україна вступила в Другу світову війну на світанку 22 червня 1941 року – не поважати історію та пам'ять предків. Зрозуміло, що чимало цифр та фактів вбивалося в голови нових поколінь з самого дитинства, особливо тоді, коли «культ Перемоги» набув неосяжних масштабів. Проте дивних суперечностей тут ще більше, надто з урахуванням певних юридичних казусів.

Згадайте хоча б сумнозвісний радянсько-польський договір щодо розподілу територій, підписаний в серпні 1945 року. Відповідно до його положень СРСР обережно відхрестився від факту окупації західноукраїнських земель восени 1939-го. Якби загарбництво було визнано на офіційному рівні, це могло б мати певні міжнародні наслідки. Але Кремль дав зрозуміти, що жодної відповідальності за те, що відбувалося на Правобережжі протягом 21 місяця між початком Другої Світової та так званої «Великої Вітчизняної», радянська сторона нести не буде і не має бажання цього робити. Це вже було цікаво, оскільки «червоні» за цей час наробили там чимало біди.

Станом на 1 вересня 1939-го Галичина, Прикарпаття та частина Полісся юридично були територією Польщі, якій нацистська Німеччина оголосила війну. Тому перепало тоді не лише Варшаві та Кракову. Близько опівдня перші бомби впали і на старовинний Львів.

Львів. 1 вересня 1939 року

Надворі було тепло, сухо та приємно, люди квапилися у справах. Через це кількість жертв як для планового, та не надто прицільного бомбардування вийшла завеликою – 83 загиблих, близько сотні поранених.

Вистачало українців і у війську польському, яке було приреченим від першого ж дня, але до певного часу несамовито відбивалося від загарбників, що нехай і не синхронно, але таки пішли в наступ з двох боків. Власне кажучи, на дев’ять поляків в середньому припадав один українець. І вісім тисяч з них загинули вже під час вересневої кампанії.

Вдумайтеся ще раз: наші люди воювали за збереження держави, яка їх і в гріш не ставила. Не вперше і не востаннє в українській історії, до речі. Хтось робив це примусово, але були й ті, хто узяв до рук зброю добровільно.

Українські землі в цей час опинилися навіть не між двох, а між трьох вогнів. Не варто забувати, що Закарпаття після вдалої, але нетривалої спроби проголосити суверенітет Карпатської України потрапило під угорську окупацію. Августин Волошин та його оточення певною мірою навіть мали б бути вдячними Гітлеру: якби колишній художник не наклав лапу на чеські та словацькі краї, про можливість проголошення незалежності навіть на добу і мови б не йшло. Але в той же час маленьке і скромне державне утворення одразу ж потрапило до рук гітлерівських союзників.

Нашого брата утискали з усіх боків. Із заходу рухалася коричнева пошесть, що мала на меті встановити від Сяну до Дону диктатуру арійської раси. Зі сходу рухалася червона пошесть, що мала на меті встановити від Дону до Сяну диктатуру неписемної бідноти під загальною назвою «пролетаріат». Та ще й дрібнота на південному заході озиралася, якого б ласого шматка собі урвати.

РККА у Львові / Вересень, 1939-й

В комп’ютерних іграх-стратегіях такий всебічний наступ зазвичай гарантує винищення оточеної ворогами нації. Але типова українська настирливість та рідкісне вміння об’єднати зусилля у вирішальний момент не дали цьому статися.

От тільки зараз цей шмат історії навіть з точки зору української системи освіти видається частково нічийним. Подивіться хоча б на підручники для старших класів – там хоч і написано чорним по білому, що Друга світова війна почалася з нападу Німеччини на Польщу, але про повноцінну участь українців на цьому етапі немає майже ні слова.

Приблизно так само виходить і з львівськими євреями. Дехто вже встиг забути про те, що Місто Лева аж до початку нацистського вторгнення було цілком собі єврейським. Всім відомо, що робили гітлерівці з представниками «богообраного» народу, але навіть у радянській статистиці жертви Голокосту з цих країв зазвичай фігурують в якості «нєучтьонкі». Все це було, і водночас його нібито не було. Так справи не робляться.

Для правильного висвітлення тих подій недостатньо самих лише зусиль Інституту національної пам’яті. У Міністерства освіти та науки руки до реформування старшої школи, звісно, дійдуть, але в кращому випадку за рік-два. А доносити цю інформацію до молоді треба було ще вчора, оскільки час безнадійно втрачається.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Матеріал вперше побачив світ на Без Табу - 1 вересня 2017 року - у 78 роковини з дня початку Другої світової війни

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!