Агенти впливу. Що стоїть за погрозами Путіна

12:45, 06 апреля
1
Диктатор не думає зупинятись - фото 1
Диктатор не думає зупинятись / Getty Images

Після слів Володимира Путіна про те, що теракти загрожують країнам СНД, оглядач Без Табу розмірковує над питанням – чи можуть російські спецслужби дійсно можуть наробити ґвалту.

На початку нового тисячоліття здавалося, що Володимир Путін та його оточення вміють лише погрожувати, а не доводити свої наміри реальними діями. Проте кількість замовних вбивств з політичним відтінком та операцій спецслужб з часом тільки збільшувалася. Кремлівський режим поступово перетворився на диктатуру спецслужб, причому значно суворішу, ніж за часів, скажімо, Юрія Андропова. Всередині країни з цим за звичкою примирилися, за кордоном же ж і досі лякаються. Мистецтво «мочити» давно вийшло за межі сортирів.

Реакція президента Росії на вибухи триденної давнини у метрополітені Санкт-Петербургу незацікавленій людині могла здатися цілком нормальною та передбачуваною. Колишній агент КДБ та колишній голова ФСБ в принципі ніколи не мав звички когось заспокоювати – навпаки, він дивився холодним суворим поглядом крізь юрбу кудись в напрямку стіни і повідомляв про те, що проблему ще не вирішено. Так сталося і цього разу. Більше того, Володимир Путін цілком недвозначно порадив представникам силових структур сусідніх країн готуватися до схожих катаклізмів. Мовляв, хто знає, що там в голові цих екстремістів, панове, тому пильнуйте як слід. Сьогодні, коли вибуховий пристрій знайшли у жилому домі Санки-Петербургу, ці слова вже, мабуть, нікому не здаються пустими балачками.

Є один цікавий нюанс, який змушує подивитися на поточну ситуацію під іншим кутом. Якщо тримати за головну версію, згідно якої за терористичним актом у колишній імперській столиці стоять місцеві спецслужби, то це попередження можна сприйняти як погрозу. Не дай боже комусь з керманичів держав-членів СНД потягнути свого воза не в той бік – і ситуація в межах його володіння може миттю дестабілізуватися. Особливих зусиль для цього докладати не доведеться, оскільки стандартні схеми давно напрацьовані, а агентура щонайменше з часів раннього застою готується до діяльності в режимі «міської партизанщини». Хоче цього хтось чи ні, але ескалація можлива будь-де і будь-коли.

Московські спецслужби, скажімо, можуть спокійно «похитати човна» в Азербайджані. На перший погляд у сонячній республіці зараз усе спокійно. Але проблема спірних територій Нагірного Карабаху ще не вирішена, а осередки радикального ісламізму нехай і придушено радикальним чином, та не всюди. Стосунки між Баку та Москвою давно вже не є звично теплими, оскільки у Гейдара Алієва якось вистачило сміливості зняти батьківщину з кремлівської нафтогазової голки. У сусідній Вірменії на парламентських виборах зараз перемагають проросійські сили, і це може дозволити Росії розіграти цікаву, хоча й не нову карту.

Справа в тому, що під час війни за Нагірний Карабах московські «друзі» довгенько робили ґешефт, продаючи летальну зброю обом сторонам конфлікту. Для кремлівських стратегів найбільш вигідним є розклад, за якого географічні сусіди постійно чубляться. Двоє сперечаються – третій виграє, ні додати, ні відняти. А суперечку завжди можна було легко спровокувати чималеньким злодійством з кровопролиттям. Ніхто особливо не заважає підірвати якусь будівлю в історичному центрі азербайджанської столиці та повісити усіх собак на безіменних вірменських націоналістів чи місцеву опозицію, що існує тут за принципом тасманійського вовка – начебто і є, але ніхто не бачив. А далі вже можна обирати, з якої позиції підбиратися до клану Алієвих та ввічливо пропонувати допомогу.

Інший цікавий «плацдарм» для подібних терактів – Молдова. Так, новоспечений президент країни Ігор Додон у публічній площині постає перед нами затятим прихильником Путіна та його політики. Але якщо правильно аналізувати деякі його рішення в економічній сфері, може справедливо здатися, що голова держави намагається водночас всістися на якомога більшу кількість стільців. Так чи інакше, але з цивілізованою Європою та Україною проросійський нібито політик заграє активно. А в Москві таких стрибків у гречку ніколи не любили.

Власне кажучи, Додон найближчим часом має намір провести максимально можливу за поточних умов кількість лояльних людей до парламенту, а вже потім за їхньої допомоги переписати конституцію і зробити республіку президентською. І влаштувати паніку в разі помилкового виконання пунктів заздалегідь продуманого плану російські спецслужби можуть легко. Навіть за агентурою бігати далеко не треба – майже під носом існує невизнана ПМР з проросійським населенням. Родзинкою виглядає тут обіцянка Додона (нехай і непевна) подарувати Придністров’ю справжню, а не удавану незалежність і цим розв’язати проблему спірних територій. Звісно, що тут вже не буде так гаряче, як чверть століття тому, але мирним шляхом суперечка теж може не вирішитися.

Про Білорусь та Україну в цьому контексті вже навіть говорити набридло. Агентури тут немов тарганів на сільському хлібозаводі, просто сила-силенна. Когось вбивають серед білого дня в центрі Києва після виконання не дуже зрозумілої місії, комусь дарують посаду позаштатного радника президента, хтось прикидається аполітичним митцем… Біда в тому, що завадити активним діям таємних (і не дуже) агентів в поточних умовах неймовірно складно.

Тому лишається тільки сидіти мовчки і гадати, де щось спалахне чи вибухне наступного разу. Харків? Ашхабад? Бобруйськ? Згадайте слова Путіна – від цієї біди не застрахований ніхто.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
1
Публикации