За сто років від Могилянки. Коли зміниться українська освіта?

Сергій Квіт про природу корупції у системі освіти / Transparency International Ukraine

Сергій Квіт, у минулому – міністр освіти та президент Києво-Могилянської академії, на зустрічі зі студентами, викладачами та активістами розповів, що робити з корупційною системою в українській освіті зокрема та з українською освітою загалом. Наводимо найцікавіші фрагменти його розповіді.

З корупцією не можна боротись, це марна справа. Чому? Тому що корупція – це вже наслідок якихось процесів, які відбулися, і ми маємо справу з наслідками. З цієї точки зору з корупцією можуть боротися тільки правоохоронні органи. Бо ані ректор, ані президент університету не мають права на слідчі дії.

Хто винен?

Який соціальний сегмент у вищій освіті найбільш схильний до корупції? Студенти. Ми бачимо дослідження фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва, низку досліджень зараз проводить Харківський національний університет – висновок такий: студенти є тією категорією, яка більше готова йти на неформальні стосунки і давати хабарі, ніж викладачі готові їх брати.

Ті люди, які найбільше говорять, що вони борються з корупцією, перетворюють цю боротьбу на свій власний бізнес, і це дуже цинічно з моральної точки зору. На це можна отримувати відповідні гранти, і це нормально, бо хтось у громадському секторі повинен цим займатись. Але це стає таким чинником приходу у політику, так можна вибивати точково своїх конкурентів, наприклад, або здобувати свій політичний капітал. Я думаю, це дуже неправильно. Цією справою повинні займатися якраз представники третього сектору і журналісти за природою своєї діяльності.

Щоб зменшувати корупцію у вищій освіті, треба розуміти, як ця система працює. Студенти – активний чинник, але не можна сказати, що вони є джерелом корупції. Студенти – молоді люди, і вони вже приймають якісь правила гри, якими їх зустрічає університет, це також треба визнати.

Хто пропонує ці правила гри? Система. Але система – це безособистісне поняття. Як правило, найбільше негативу одержують ректори, тому що вони ніби багаті особисто, вони - корумповані, вони - такі-сякі. Часто ці твердження мають сенс, тому що є низка скандалів, які продовжуються і зараз, це видно у медіа.

Радянська спадщина

Але треба розуміти, що всі ці стосунки у нашій системі освіти складалися у сталінські часи. Наприклад, казначейство, один з найбільших абсурдів, які ми маємо – це абсолютно сталінська система. ВАК (вища атестаційна комісія - ред.) у сталінські часи формально мав більш демократичний характер, ніж це сталося в останні роки перед Революцією, тому що він був поглинений міністерством.

Коли я став міністром, то куди я не приходив, на якісь ділові зустрічі, скрізь мені дорікали, що міністерством створена така система, що за все треба платити – за захисти дисертацій, за призначення, за все. Тобто це дуже неформальні стосунки, які не можна відстежити. Там, де кеш, це не можна прослідкувати у паперах, і ніякий аудит цього не знайде. А ті люди, які давали, також не будуть зацікавлені про це сказати, бо це також злочин – давати.

Наша система працює так, що завжди має бути крайній. І крайній в університеті – це тільки ректор. В якихось особливих випадках, можливо, ще головний бухгалтер.

Наші ректори не мислять категоріями розвитку університетів, вони мислять категоріями виживання. Як за такою логікою може працювати університет? Треба бути лояльним до будь-якого міністра, до будь-якої політичної сили, яка при владі, тоді, ймовірно, з’явиться можливість одержати більше державне замовлення, якісь кошти на ремонти гуртожитків і так далі.

Я не хочу, щоб ми мали якийсь вульгарний підхід до цих справ, бо не можна сказати, що у нас в університетах працюють тільки корупціонери. Треба розуміти їхню роль. Спробуйте побути на їхньому місці.

В очікуванні перезавантаження

У нас в кожному хорошому університеті – хорошому, очевидно, за нашими внутрішніми українськими мірками – є багато людей серед викладачів, які є випускниками, вони після закінчення університету одержали якісь дипломи, ступені за кордоном і повернулися назад. І ця категорія людей ніколи не бореться за посаду ректора, це для них не у пріоритеті, вони завжди займаються своїми проектами – науковими, організаційними. Бо вони розуміють, яку відповідальність вони на себе візьмуть. І я думаю, що від того моменту, коли оця категорія людей, молоді викладачі, які мають західну освіту, володіють іноземними мовами, різними новими підходами у науці, які мають уявлення про те, як живуть і працюють західні університети, почнуть боротися за посаду ректора, тоді це буде свідченням того, що у нас стався злам у реформуванні вищої освіти, що почалися якісь позитивні незворотні процеси. Поки що цього немає абсолютно.

Кількість і якість

У нас було багато вишів до прийняття закону «Про вищу освіту», після цього ми відсікли ту категорію, яка в радянський час називалася технікумами, зараз переважно це коледжі, і вони поступово переходять у категорію професійної освіти. Після цього в нас лишилось близько 280 університетів. Проблема в тому, що фактично в нас близько 1000 університетів, бо наші університети мають філії, які фактично є окремими університетами. Тому що вони окремі юридичні особи, вони мають свою вступну політику, вони повинні мати окремий штат. Хоча тут починається обман: вони не мають того кадрового складу, який вимагається при ліцензуванні і акредитації.

Найкращий приклад тут – університет, який називається університетом Поплавського. Там є тіньовий університет, який є фіктивним, який ми колись позбавили ліцензії, але суд її повернув. Але його не існує. І не існує не тому, що, коли ми проводили перевірку, там не було жодного будинку, а адресою була адреса багатоквартирного будинку, де просто живуть люди і вони не чули про жодний університет.

Коли ми працювали у міністерстві, нам вдалося припинити дію ліцензій біля 100 навчальних закладів і філій. Перший крок був такий, що я попросив своїх колег з бази дістати мені ті вищі навчальні заклади, де менше 200 студентів. І ми написали листа ректорам – а ви поясніть, як ваша економіка працює, як ви можете забезпечувати навчальний процес? Відповідь майже від усіх була приблизно такою: а ви знаєте, ми давно думали над тим, що нам потрібно закритися. Чому вони так легко погодилися? Бо там не було навчального процесу як такого. Потім ми почали проводити перевірки у регіонах, і іноді не могли знайти ці філії, але при цьому видавалися дипломи державного зразка.

З цього і починаються усі ненормальності у роботі вищих навчальних закладів, бо переважна більшість не може називатися університетами в принципі. Що відрізняє університет від технікуму? Там відбуваються наукові дослідження.

Вимоги до університетів мають бути прописані дуже серйозні. І тут велика проблема у регіональних університетах, тому що не всі університети в нас такі, як в Києві, Харкові, Львові та Одесі, наприклад. Регіональні університети можуть бути академічно слабші, але у регіональному вимірі вони можуть бути дуже важливі. Наприклад, на півдні у нас море, і ті виші, які прив’язані до моря, вони важливі для тих регіонів, і вони мають право на це базове фінансування.

Мовне питання

Без інтеграції в сучасному світі немає конкуренції. Інтеграція можлива буде тоді, коли англійська мова стане чимось звичайним у нашому житті. Англійська мова – це величезний університет для того, щоб ми розвивали наші університети. Не треба боятися, що хтось від нас кудись поїде. Бо такі думки лунають і досі: якщо ми всіх людей навчимо англійській мові, вони зберуться і кудись поїдуть. Ну це не так!

Англійська мова – це той інструмент, який дозволяє нам дуже швидко порівняти себе з іншими. Наприклад, наша широка публіка окрім українських медіа зверталася би і до англомовних – це було би корисніше, ніж до російськомовних.

Рецепти «Могилянки»

У більшості корпусів Києво-Могилянської академії раніше розташовувалося вище військово-морське політичне училище. В Києві немає моря, але це нікого не хвилювало. І коли моряки звідси виходили, вони повиривали зі стін розетки. Вся матеріальна база була знищена, не було гуртожитку, жодної лабораторії, не було нічого. Це важко собі уявити. З іншого боку – стосовно корупції - в нас не було радянської спадщини, стосунки у колективі не формувалися за ті десятиліття радянської влади. Люди, які прийшли сюди на роботу, мали мотивацію зовсім іншого порядку. Вони самі будували свої правила гри, і вони тут зустріли зовсім інших студентів. Секрет нашої якості полягає у двох речах: відсутність корупції при вступі і система вибірковості. Якщо ви вступаєте на перший курс, то ви – член однієї академічної групи, потім ви можете взяти другу іноземну мову, ви можете стати ще й політологом, можете йти на другу магістерську програму і так далі. Студент сам формує траекторію навчання, це страшенно важливо.

Зараз у нас дуже маленька кількість приватних вишів, де ми можемо говорити про якусь якість. Я боюся, щоб це не було 5-7.

Проблеми зі змістом

Наскільки я знаю, після розвалу Радянського Союзу тільки у Києво-Могилянській академії відкрилися хімія, фізика і біологія. Я пам’ятаю, як при міністрі Вакарчуку ми із завкафедрою фізики пішли на засідання державної акредитаційної комісії, де вирішувалося питання надання ліцензій на магістерську програму. Це виглядає таким чином: великий зал, і в одній його частині сидять люди, які представляють університети, і якщо до них будуть якісь питання, то вони повинні вставати і давати відповідь. Ну і ліцензується: менеджмент, економіка, право, право, право, економіка, економіка… і тоді – фізика, Києво-Могилянська академія. Ми встаємо, і всі на нас озирнулися – хто відкриває фізику? Природничі науки дуже важливі. Вони дуже затратні, дуже проблемні, але без них немає сучасного університету.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!