Вчитися ніколи не пізно. Знакові моменти концепції нової української школи

Подалі від пострадянської школи / osvita.ua

Більше творчості та автономії, менше бюрократії. Чи вдасться зробити шкільне навчання цікавішим та кориснішим?

Як і очікувалося, 18 серпня міністр освіти та науки Лілія Гриневич презентувала концепцію нової української школи. Навіть після поверхневого аналізу стає зрозуміло, що в разі втілення хоча б двох третин від задуманого та викладеного на папері Україна вже років за десять (якщо не швидше) отримає на диво освічене та свідоме покоління, яке щонайменше не смикатиметься у бік східних сусідів як пріоритетних партнерів та союзників. Змін дійсно має бути багато, але зараз варто виокремити головні нюанси.

Система шкільної освіти стане максимально схожою на європейську. Станом на 2016 рік лише в Україні та Білорусі функціонує 11-річна система освіти, що лишилася у спадок від Радянського Союзу. В інших цивілізованих європейських країнах тривалість отримання середньої освіти складає від 12 до 14 років. Міністр освіти пояснює необхідність збільшення тривалості навчання до 12 років просто: обсяг знань та інформації, яку отримує середньостатистичний український школяр, за останні десять років суттєво збільшився, тому необхідно провести перерозподіл навантаження.

Хор невдоволених батьків у відповідь начебто має почати жалітися на те, що родинні бюджети не зможуть безболісно потягнути зайвий рік "байдикування". Але варто зазначити, що кожне нове покоління так чи інакше стає все менш і менш самостійним у соціально-побутовому плані. Діти, що зростали у голодні дев’яності, цілком могли мати свій перший заробіток років у 16-17, а зараз навіть студент п’ятого курсу не особливо поспішає шукати собі навіть тимчасову і неважку роботу на літо, оскільки знає, що батьки все одно нагодують та забезпечать усім необхідним. Тому краще вже зайвий рік навчання, аніж справжнє байдикування.

Роль вчителя має докорінно змінитися. Чимало викладачів старої формації давно вже ставляться до своїх обов’язків з певною нецікавістю і зводять взаємодію з учнями до мінімуму. Вони обмежили свої функції монотонним читанням корисних нібито речей, які присутні у класі діти мають конспектувати слово в слово, та оцінюванням функціонування моторної пам’яті дітей, ефективність якої іноді є перебільшеною. На таких засадах, як відомо, далеко не заїдеш. І не дивно, що учні значно більше люблять та поважають педагогів, що викладають свої дисципліни у інтерактивному режимі та з вогником. Це правильний підхід, бо кожен учень в ідеалі має бути однаково задіяним у навчальному процесі.

В якості прикладу можна пригадати історію про викладачку основ безпеки життєдіяльності, що викладала у школі автора протягом чотирьох років. Вона навіть не вимагала вести конспекти, а просто вела діалог з класом і пояснювала максимально простою мовою корисні та цікаві речі. Більшість учнів, які пройшли через її руки, можна підняти серед ночі, і вони все одно розкажуть вам, що треба робити, наприклад, у випадку, коли людина зламала ногу у місцині, далекій від звичної нам цивілізації. Її попередниця, в свою чергу, проводила уроки виключно у формі диктанту і навіть оцінки за чверть виставляла виключно у відповідності до наповнення зошитів. Рівень знань умовного Василя Петренка її не цікавив абсолютно: можна було пропустити половину часу, виділеного на її предмет, але переписати конспект у однокласника і отримати відмінну оцінку. Так не має бути.

Навчальна програма відповідатиме вимогам часу. Гриневич та її підлеглі виокремили десять груп компетентностей, на яких буде ґрунтуватися нова шкільна програма. Список цей достатньо простий і передбачуваний:

- Спілкування державною (і рідною в разі відмінності) мовою

- Спілкування іноземними мовами

- Математична грамотність

- Компенентності в природничих науках та технологіях

- Інформаційно-цифрова компетентність

- Уміння навчатися впродовж життя

- Соціальні та громадянські компетентності

- Підприємливість

- Загальнокультурна грамотність

- Екологічна грамотність і здорове життя

Якщо керуватися саме цими десятьма пунктами, то можна передбачити появу у шкільній програмі нових навчальних дисциплін та факультативних курсів, які на Заході стали звичним явищем, але в наших краях практикувалися хіба що у деяких приватних школах. Особливо в цьому плані цікаві пункти 8-10, які до старої, радянської за своєю сутністю системи не мають жодного стосунку. Важливо і те, що вже у середній школі частина часу буде відводитися на вивчення предметів, які обрали самі учні. А викладачі під час створення навчальних програм матимуть змогу у розумних межах відхилятися від стандартів.

Нова українська школа отримає максимальну автономію. Зберіть сотню педагогів та запитайте їх про те, що вони найбільше не люблять у своїй професії. Відсотків 90 у відповідь обов’язково пригадає про паперову тяганину, яка звалюється на їхні голови двічі протягом навчального року. Саме заради полегшення вчительської долі міністерство освіти та науки має намір запровадити електронний документообіг. Ця дрібна, здавалося б, реформа на практиці зекономить купу часу та енергії.

Мають змінитися і принципи фінансування. Якщо раніше деякі школи пояснювали відсутність у програмі певних дисциплін неможливістю винайняти спеціаліста через брак бюджетних коштів (автора та його однокласників свого часу подібним чином обділили такими дисциплінами, як інформатика та креслення), то тепер пеняти на міськвно вже не вийде. Варто відзначити і той факт, що директора за задумом Гриневич та компанії мають обирати на конкурсній основі, і займати свою посаду він зможе не більше ніж десять років поспіль.

***

Насправді це лише початок аналізу, який зачепив тільки верхівку айсбергу. Але вже зараз оптимістичний в цілому проект нової української школи доводить, що вчитися ніколи не пізно. Так, навіть для тих, хто створює навчальні програми.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!