Язик і мова: Про нову стару технологію Кремля

07.09.2017, 16:45
Ворог не спить - фото 1
Ворог не спить / Getty Images

Оглядач Без Табу розповідає про чергову диверсію Москви, що заховалась під виглядом спрощення отримання російського громадянства для українців.

«Мова не має значення»,- вперто торочать нам певні політики та громадські діячі протягом останніх трьох із лишком років. Активно наводяться приклади не лише російськомовних патріотів, але й закордонних добровольців, що пішли воювати за Україну проти Росії. Не менш активно піднімається актуальне нібито гасло «Схід і Захід разом» із нагадуванням, що мешканців умовного Харкова чи Краматорська не можна змусити говорити виключно українською. Але політичні реалії натякають на дещо інше.

Невже всі забули, що стало поштовхом до вторгнення російських «відпускників» на Донбас? Правильно, почалася ця інтервенція під приводом захисту російськомовного населення в східних областях України. Цей алгоритм вже давно відпрацювали так, що і комар би носа не заточив. Саме задля «захисту етнічних росіян» Москва свого часу залишила в Таджикистані повноцінну армію – зараз її вже звідти, щоправда, вивели. Саме з цієї причини Кремль руками Олександра Лебедя колись втрутився у придністровський конфлікт, який було розв’язано не без участі Москви, але щось пішло не за планом.

Найяскравішим прикладом того, як мовна експансія стала початком експансії політичної, зараз є Білорусь. Місцева опозиція, яка ще кілька років тому носилася з націоналістичними ідеями в галузі науки та культури під біло-червоно-білим прапором, зараз геть здулася. Чому? А тому, що усвідомила безперспективність своїх починань. Білоруська мова вже почала зникати навіть зі шкіл, причому не поступово, а стрімко. Скоро вона, мабуть, зникне і зі зворотної сторони коробок вироблених у Борисові сірників. А російська тут настільки давно має статус державної, що пустила коріння навіть у Вейшнорії західних регіонах, які культурно швидше тяжіли до Польщі.

Заради справедливості варто зауважити, що не лише Росія має досвід подібної окупації сусідніх держав на рівні освіти та свідомості. Ірландці, скажімо, з давніх часів були самобутнім етносом з власною культурою та мовою, аж зовсім не схожими на типові англійські. Але варто було лише англійцям захопити Смарагдовий острів, як почалося навіть не культурне злиття, а поглинання в кращих імперських традиціях. Підсумок вийшов сумним: в середині двадцятого сторіччя, коли Ірландія знову оформилася як самостійна державна одиниця, гельська мова вже стояла в одному ряду з латиною. Зараз, звичайно, старі традиції намагаються відновити, але населення настільки звикло до англійської як до державної, що сенс в цьому є хіба для збереження історичної пам’яті для майбутніх поколінь.

Втім, жодна з колишніх імперій не йшла на такі хитрощі в мовних питаннях, як Російська. Зараз, коли місцеві стратеги інтуїтивно відчули майбутню нестачу «гарматного м’яса» та некваліфікованої робочої сили, вималювалася нова законодавча норма. Відповідно до неї процедура отримання російського громадянства для носіїв російської мови відтепер буде максимально спрощеною. Для цього потрібно буде лише подати заявку та мати із собою завірену нотаріусом копію заяви про вихід з громадянства України.

«Руський мир» вигадує нові хитрощі

З юридичної точки зору цей механізм є дуже необтесаним та кострубатим. По-перше, в українських законах механізм виходу з громадянства прописано дуже нечітко. Найчастіше все взагалі зводиться до того, що відмовитися від нього на законних засадах майже неможливо. По-друге, від новоспечених росіян дивним чином не вимагатимуть здавати українські паспорти, хоча і на словах, і на ділі по той бік кордону почали активно боротися з подвійним та множинним громадянством. По-третє, саме поняття «носія російської мови» є досить розмитим. Чи достатньо буде лише достатнього її знання та вільного володіння? Так чи інакше, а поки це більше схоже на фарс.

Фарс цей, однак, має цілком чітку мету. Ні для кого не є новиною те, що з наступного року перетин українсько-російського кордону в обидва боки значно ускладниться. Це змусить задуматися про своє майбутнє сотні тисяч українських заробітчан, які за несприятливого збігу обставин або надовго зависнуть на чужині, або змушені будуть повернутися на батьківщину. Правда ще й в тому, що російський ринок некваліфікованої праці ще років зо двадцять тому дуже залежав від робочої сили з українськими паспортами, а зараз і поготів. Тому не дивно, що Кремль надумав приманити заробітчан і залишити їх у своїх краях вже на цілком легальному положенні – з громадянством, соціальним пакетом і іншими благами, про які так мріють будівельники та вахтові охоронці.

Родзинка ситуації в тому, що Україна в принципі не зможе зробити симетричного кроку у відповідь. Та й не потрібен він, швидше за все. «Відтоку мізків» до Росії не станеться навіть в межах статистичної погрішності, бо навіть розумні російськомовні українці потихеньку перелаштовуються на західний вектор. Робочі руки в нас давно вже ніхто не рахує, як би не розпинався на тему дефіциту токарів та слюсарів голова уряду. А соціально-політична картина може дивним чином змінитися на краще, бо на схід і північний схід поїдуть перш за все ті, для кого існування в умовах «русского міра» є єдиним можливим способом життя.

Як цинічно це не прозвучить, але кожен може отримати те, чого так хотів.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...