Як українська родина пенсіонерів бореться за виживання на лінії фронту

Як бути українцям на лінії фронту на Донбасі? / UNHCR

Літні люди переживають вже другу війну, і не хочуть залишати свою домівку, хоча дочка дуже хоче забрати їх до Києва. Як проходить життя на лінії фронту, і за які кошти подружжя пробує виживати.

Журналістка Оксана Гриценко у статті Octogenarian couple struggle for survival on Ukraine’s front line розповідає історію пари, яка, незважаючи на обстріли російських найманців та мізерну пенсію, відкидаючи можливість виїхати до Києва та хоче дожити своє життя вдома.

Редакція Без Табу публікує переклад статті.

Як українська родина пенсіонерів бореться за виживання на лінії фронту

Ганна і Олексій Гузовські барикадують двері своєї квартири і ховаються у вітальні, коли починається обстріл. Їм вже за 80 - і вони занадто слабкі, щоб бігти до бомбосховища.

Ганна страждає від болю в ногах і ходить з палицею, а Олексій, який ледве може ходити, має поганий зір і слух. Вони тримаються разом і постійно відмовляють на вмовляння своєї дочки переїхати.

"Я сказав їй, тільки один з нас піде з тобою, і лише після того, як другий помре", - розповідає пані Ганна.

Місто Щастя знаходиться прямо на передній лінії конфлікту в Україні, який вже коштував життя вже майже 10 000 чоловік за 33 місяці з моменту його початку.

Звуки артобстрілу чути в містечку майже кожну ніч. У багатьох будинках стіни пробиті снарядами, а вікна забиті.

Було кілька боїв на околицях міста, розташованого недалеко від обласного центру Луганська, і більшість молодих сімей вже давно покинули його.

«Зараз населення міста - літні люди, і більше половини населення Щастя старше 60 років», - розповідає Наталія Бойко, заступник керівника проекту громадської організації " HelpAge international", який допомагає літнім громадянам по всьому світу.

У грудні HelpAge international доставили грошову допомогу, надану агентством ООН у справах біженців та літніх людей, у розмірі близька $144 на людину для літніх громадян, що проживають поблизу лінії фронту в Україні.

Ганна була одним з одержувачів допомоги. Після отримання грошей вона відразу ж витратила близько $28 на ліки для чоловіка. "Ми повністю витратили одну з наших двох пенсій на ліки", - сказала вона. Однієї із пенсій розміром близько 56$.

Гузовські цілком залежать від своїх сусідів та співробітників гуманітарних організацій, які купують їжу для них. Ганна перестала виходити на двір у 80 років після того, як трохи не зомліла на вулиці по дорозі до аптеки. Це сталось минулого грудня.

86-річному Олексію Гузовському вже важко навіть ходити з однієї кімнати в іншу. Він проводить свої дні, лежачи в ліжку, обійнявшись з двома своїми кішками, Сонею і Машею, або п’є каву і палить на невеликій кухні.

Його дружина часто дивиться по телевізору новини про конфлікт. Вони навівають спогади про Другу світову війну, яку вона бачила в дитинстві. Ганна пам'ятає, як батько брав її на руки в останній раз, перш ніж його призвали до армії. Він пропав без вісті в бою в 1942 році.

"Не дай бог, щоб людина пережила дві війни за одне життя", - каже Олексій, який пережив дві світові війни у рідній Волинській області на Західній Україні. Після війни він вивчав геологію в місті Дрогобич, де зустрів Ганну, яка вчилася на швачку. Вони одружилися і жили в студентському гуртожитку.

Родина переїхала до Луганської області на Сході України 1965 року і оселилася в місті Щастя. Ганна викладала дизайн і технології, а Олексій працював у якості члена геолого-розвідувальної групи з пошуку нафтових родовищ.

Робота в холодну погоду і сон в неопалюваних бараках призвели до перших проблем зі здоров'ям. Його стан погіршився після того, як у 2014 році в Україні розпочався військовий конфлікт. Він перестав виходити на вулицю, навіть на балкон, і був прикутий до ліжка.

"Я не можу навіть побачити ложку в руці тепер", - сказав він.

Олексій має кілька слухових апаратів, але єдиний лікар в області, який може налаштувати їх, знаходиться у Сєвєродонецьку, що за 70 км, тому Олексій не може їх використовувати.

Гузовський рідко розмовляє з кимось, окрім своєї дружини. Будучи практично не в змозі бачити або чути, він бореться з депресією, складаючи вірші. Він декламує вірш, який він написав собі, як епітафію: “Моє життя підходить до кінця і подорож моїм життям закінчується. Було так важко дійти сюди, але я це зробив".

Ганна іноді розмовляє з кішками та співає з чоловіком. Щовечора вона розмовляє по телефону з донькою, яка мешкає в Києві та інколи відвідує Щастя. Вона все ще сумує за своїм сином, який давно помер.

Одного разу, після того, як Олексій встав, Ганни не було не в квартирі. В паніці, він запитував у сусідів, чи вони знали, де вона. Вони сказали, що його дружина пішла до магазину. І він почекав її біля входу, поки вона не повернулася.

Ганна і Олексій прожили разом 56 років і кажуть, що їхній шлюб був щасливим.

“Були великі прикрощі в нашому житті. Але ми рідко сперечалися всі ці роки", - говорить Ганна.

"Ми ніколи не тримаємо зла один на одного довго", - розповідає Олексій. "Тому що, хто буде піклуватися про нас, якщо ми не дбаємо один про одного?"

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!