Як і чому Україна змінила ставлення до Ізраїля

Україна не буде терпіти хамську поведінку Ізраїля / УНІАН

Сьогодні презентували нове аналітичне дослідження «Українська призма: зовнішня політика 2025», де у мене є розділ про Ізраїль. Я, зокрема, зазначаю, що зовнішня політика України перейшла на рівень прагматичного зближення, зумовленого спільними екзистенційними загрозами з боку осі РФ - Іран - КНДР.

Не в останню чергу це було пов’язано із візитом міністра закордонних справ Ізраїлю Гідеона Саара в Україну, де обидві сторони демонстрували потепління: Ізраїль передав системи раннього сповіщення, йшлося про початок системнішого діалогу.

Але, як ми тепер бачимо, це потепління не зачепило головного: Ізраїль так і не змінив своє базове ставлення до санкційного режиму проти Росії та до питань, де власні комерційні інтереси перетинаються з інтересами України.

Зерновий скандал це демонструє особливо гостро: навіть після чотирьох попереджень, після передачі розвідувального досьє, після телефонних дзвінків на рівні міністрів - система продовжує працювати як і раніше. Я не буду тут переповідати передісторію зернового конфлікту, цих матеріалів достатньо в пресі, зазначу лише, що мене сильно зачепила публічна дискусія Саара і Сибіги в X. Насправді, як на мене, Саар повівся зверхньо і по-хамськи. Коли на неодноразові попередження українського колеги про відсутність адекватної реакції Ізраїлю на вимогу України було заявлено про прибуття ще одного такого судна, і український міністр застерігає Ізраїль від прийняття викраденого зерна та «нанесення шкоди нашим відносинам», Саар заявив, що «доказів, що підтверджують ці звинувачення, досі не надано».

Відповідь Саара є показовою з кількох причин. По-перше, він переводить розмову з предметної площини («зерно») у процедурну («не так говоримо»). По-друге, вимога «доказів» після того, як Україна передала досьє розвідки ще в березні - це або свідома маніпуляція, або сигнал, що ці докази не вважаються достатніми. По-третє, публічна відповідь у тому самому X суперечить його ж тезі про те, що «дипломатія будується не у твіттері».

Сьогоднішня заява Володимира Зеленського - це якісна ескалація порівняно з дипломатичними нотами Сибіги. Три елементи принципово нові.

Перше - юридична рамка. Зеленський каже не «це неприйнятно», а «це порушення законодавства самої Держави Ізраїль». Це переводить питання з дипломатичного у правовий вимір і знімає аргумент Саара про відсутність доказів: якщо порушено ізраїльське право, розслідувати має ізраїльська юстиція.

Друге - санкційна загроза. Україна вперше публічно оголошує про підготовку санкційного пакета проти перевізників і осіб, що заробляють на схемі, - і координацію з ЄС для включення їх до європейських режимів. Це вже не дипломатичний протест, це економічний тиск.

Третє - публічне попередження. «Очікуємо, що влада Ізраїлю поважатиме Україну й не робитиме кроків, які послаблюють двосторонні відносини» - це формула, яка у дипломатичному протоколі означає попередження про можливі наслідки для відносин.

Це і є суть проблеми: Україна системно демонструвала кроки назустріч Ізраїлю у сферах, де це коштувало дипломатичних зусиль. У відповідь отримала публічне «звинувачення не є доказами» і четверте судно з краденим зерном.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!