Вугілля, хрестик та труси. Як українська влада протирічить сама собі

Що не так з Міністерством окупованих територій, до чого тут Ахметов, люди з оточення президента Порошенка та чому СБУ закриває на все це очі.

Міністерство з питань окупованих територій – ідея не нова і тим більше не наша. Серед країн, які суттєво переважають Україну за рівнем розвитку, одразу можна пригадати Японію. Там давно вже заснували відповідний орган, що опікується "північними територіями". Це визначення японці використовуються, коли говорять про Курильські острови – архіпелаг, права власності на який протягом останньої сотні із гаком років неодноразово змінювалися. Зараз, наприклад, він є своєрідним територіальним трофеєм Росії. Саме що трофеєм, бо грошей туди вливається значно більше, ніж отримується у відповідь у вигляді податків та інших корисних речей.

З більш близьких до нас прикладів можна навести Кіпр, який маже півстоліття тому було переполовинено стараннями турецьких військових. Світова спільнота, щоправда, цього не визнала, і державне утворення, якому турки дали назву Північний Кіпр, по сьогодні існує на нелегальному положенні. Комусь може здатися парадоксом той факт, що лінія розмежування іноді проходить через населені пункти, але що сталося, те сталося. І саме тому у кіпріотів існує відповідне відомство, яке наводить принаймні на власній частині території, близької до уявного кордону.

Але українські реалії – тема зовсім інша. Ані Курили, ані північна частина Кіпру не здатні збагатити настільки суттєво, як це можуть зробити окуповані частини Донецької та Луганської областей. Можна розібрати та порізати (розпиляти) на металобрухт скільки завгодно заводів та фабрик, але вугілля під землею все одно лишиться чимало. Махнути рукою на його видобуток не вийде, оскільки все ще чималеньке населення окупованих земель зовсім лишиться без діла, а це не віщуватиме нічого хорошого. Кінець кінцем, краще вже працювати і мати хоч якусь копійчину, ніж не працювати і не мати геть нічого. Щоправда, багато хто при цьому забуває, що раніше тут усе було значно краще…

Після видобутку вугілля піднімається наступне питання – куди його подіти? У Росії вистачає свого палива, тому цей варіант відкидається одразу. Лишається Україна, з якої неввічливі людиськи у камуфляжі нібито не хочуть мати жодних справ. Але якщо аналізувати реальність, а не паперові теорії, то повні-повнісінькі поїзди як каталися через лінію розмежування, так і катаються. З мотивацією окупантів в цьому питанні все зрозуміло, але що не так з Києвом?

З Києвом насправді абсолютно все не так. По-перше, навіть під час поверхневого аналізу виявляється, що більшість працюючих на окупованій території шахт мають прямий стосунок до Рината Ахметова. Колишній (чи ні?) царьок Донбасу для нової влади апріорі має статус священної корови, хоча деякі ЗМІ іноді і намагаються зробити вигляд, що власника заводів, газет та пароплавів нещадно “пресують”. По-друге, сама влада анічогісінько не зробила для того, щоб побороти залежність від вугілля зі східних регіонів. Причому для публічного визнання цього недоліку на Банковій знову використали – сюрприз, сюрприз – очільника СБУ.

фото - Штаб блокади торгівлі з окупантами

Гаразд, коли пан Грицак минулого разу говорив про те, що Ахметов не становить загрози для української держави, оцінка стану загрози була в його компетенції, але яким боком носій генеральських погонів до проблем паливно-енергетичного комплексу? Отож бо й воно, все знову починає змішуватися та плутатися. Складається враження, що пан Грицак намагається вигородити пана Гройсмана, який обіцяв показати майстер-клас з управління країною, але навіть не знайшов альтернативи вугіллю Ахметова.

Але краще за всіх виступив міністр з питань окупованих територій. Вадим Черниш без зайвих роздумів не просто дав величезне інтерв’ю представниками російських ЗМІ (мова про ексклюзивне інтерв’ю виданню Газета.ру), але ще й у деталях розповів про всі плани та заходи, за допомогою яких його відомство нібито має намір навести лад (або вже наводить його) на територіях так званих “ДНР” та “ЛНР”.

Знаєте, як це називається у світі? Правильно, державною зрадою та видаванням державних таємниць. І за такі речі треба щонайменше позбавляти волі. Але на пана міністра Черниша з моменту публікації його слів (а минув тиждень) ніхто навіть не гримнув та не погрозив пальцем. Це може означати лише одне: усе сказане Вадимом Олеговичем є відображенням позиції офіційного Києва, а не власними фантазіями.

Найцікавіше тут те, що Вадим Черниш не має жодного стосунку до Рината Ахметова та інших представників так званої донецько-криворізької мафії (в будь-якому разі Без Табу такої інформації немає). Зате злі язики підказують, що його кандидатуру під час формування нового уряду активно лобіювали "валети" та "королі" з президентської колоди. Хтось називає прізвище Третьякова, хтось охоче додає сюди і Кононенка з Грановським – чи то через наявність фактів, чи то просто так, за звичкою. Але так чи інакше стає очевидно, що декому не дає спокою слава матінки Кураж. А якщо ж враховувати, що сучасні політики значно краще за героїню Брехта вміють поводитися з накопиченими грошиками… Одним словом, не зрозуміло навіть, чи заздрити цим ділкам, чи гніватися на них.

І саме тому в питанні боротьби з окупантами вкотре доводиться повертатися до анекдоту про натільну прикрасу та предмет чоловічої білизни – актуальнішої поради придумати зараз важко. Ви, панове, або воювати перестаньте, або вугілля припиніть купляти, а то щось зовсім незрозумілою стає ваша позиція.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!