Синьо-жовтий ефір. Квоти як засіб лагідної українізації

24.05.2017, 16:00
1
Перемога, але ще не повна - фото 1
Перемога, але ще не повна

Оглядач Без Табу застерігає від передчасних радощів та пояснює, чому закон про мовні квоти на телебаченні не виглядає суцільною «перемогою» , адже вороги українізації лише причаїлися та чекають свого часу.

Закон про введення квот на українську мову в телевізійному ефірі – річ беззаперечно корисна. Французи, які свого часу подібним чином боролися з засиллям англомовного контенту, збрехати не дадуть. Але голосно радіти та відкорковувати підготовані для такого випадку пляшки шампанського дещо зарано, бо навколо цього законопроекту (і в ньому самому також) вистачає не дуже приємних дрібниць. І враження від потенційної перемоги вони псують суттєво.

Почати варто зі згадки про один цікавий факт. Ще на початку травня, коли народні депутати тільки-но готувалися повернутися до роботи після тривалих канікул, один з телевізійних каналів, що належать антиукраїнським за своєю сутністю силам (не будемо називати імен, але це, звісно, Рінат Ахметов), раптово пустив до ефіру кілька фільмів російського виробництва, дубльованих українською мовою. Тоді було не дуже зрозуміло, навіщо ТРК «Україна» знадобився подібний сміливий з врахуванням власної консервативної аудиторії експеримент. Зараз же все могло б виглядати ясніше, якби дані про зростання чи падіння рейтингів були відомі широкому загалу.

Тому й доводиться обирати один з двох варіантів, що пояснить передбачувану нібито поведінку нардепів, які входять до сфери впливу Ахметова чи Льовочкіна. Варіант перший – рейтингові втрати мали місце, тому народні обранці отримали команду валити законопроект за наявності першої-ліпшої можливості, але чогось в підсумку не вистачило. Варіант другий – з рейтингами не сталося нічого критичного, і тому довелося хіба що зіграти на публіку, або потішити власний російськомовний електорат. В будь-якому випадку може здатися, що регіонали програли, але не все так просто.

По-перше, сплине чимало часу, доки квоти на телебаченні буде введено остаточно та невідворотно. Можливо, цього не станеться до закінчення поточного року, і часу для корегування стратегії буде чимало. Кінець кінцем, зорієнтовані на «ватників» телеканали давно вже мають в ефірній сітці певну кількість україномовного контенту. Переважно це випуски новин або інформаційно-розважальні передачі, якими більшість глядачів цікавиться менше, ніж мильними операми нібито місцевого виробництва. Проте якогось негативного впливу з боку цих передач немає, оскільки форма висвітлення певних подій в даному випадку переважає мовні питання.

По-друге, закон в цілому не виглядає достатньо суворим. Принаймні, не настільки суворим, як того хотілося б радикально-патріотичній частині українців. Скажімо, фільми радянської доби дублювати українською абсолютно необов’язково. Кілька років тому можна було б згадати про вічну «Іронію долі», якою глядачів охоче годували під час кожного святкового (не лише новорічно-різдвяного) періоду. Але зараз подібний номер не пройде, бо показ комедії, а насправді - драми Ельдара Рязанова в Україні заборонено. На українських телеканалах, однак, працюють досить хитромудрі персонажі, яким вистачить розуму надибати щось підходяще та рейтингове.

По-третє, ніде не сказано, коли і яким чином вставляти до ефірної сітки 75 відсотків україномовного контенту. Маємо ще одну шпарину в огорожі, крізь яку можна протягнути будь-яке неподобство. Мовлення абсолютної більшості телеканалів зараз є цілодобовим, і нікого не хвилює, що абсолютна більшість телеглядачів в період з 23:00 до 7:00 дивиться здебільшого не телевізор, а власні сни. На нічний час можна запхати що завгодно – в кращому випадку це будуть дубльовані українською мовою закордонні серіали та телешоу (як це робиться зараз на каналах Ахметова та Льовочкіна). Не біда, що їх майже ніхто не дивитиметься – зате подібним чином можна буде виграти кілька годин у прайм-тайм, щоб задурювати голови звичній аудиторії звичною російською мовою.

Кінець кінцем, абсолютно незрозумілою є позиція щодо тих каналів, мовлення яких ведеться не українською, але й не російською. Наприклад, один великий оператор минулого року включив до пакетів цифрового телебачення AzTV. Не всюди, звичайно, а лише там, де азербайджанська діаспора є досить чисельною. Не виключено, що зроблено це було на прохання самих азербайджанців, що забажали контенту рідною мовою навіть під час перебування далеко від батьківщини. Як закон регламентуватиме мовлення каналу з 0% україномовного вмісту і чи стосуватимуться його норми взагалі операторів кабельного та цифрового телебачення? Це не радіо, тут відокремити мух від котлет буде значно важче, і не лише в технічному плані.

Хто замовляє музику, або Думки про українські квоти

Втім, головне зараз – поменше звертати уваги на зойки невдоволених. Колись вони галасували з приводу обов’язкового показу в кінотеатрах фільмів з українським дубляжем, пізніше настала черга мовних квот в радіоефірі та заборони російських соціальних мереж. І що? Практика показала: користі від подібних заходів все ж більше, ніж шкоди, хоча деінде українізація обмежується хіба що заміною Пугачової на Сердючку. Варто, мабуть, знову згадати приклад французів або ж чехів, які протягом десятиліть боролися з експансією англійської та німецької мови і таки перемогли.

От тільки грати за чітко встановленими правилами і не відхилятися від них, якщо вже так хочеться перемогти.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
1
powered by lun.ua

Публикации