Кривий ефір. Про симбіоз російського ТБ та нібито українських політиків

10.02.2017, 12:30
13
Нестор Шуфрич за роботою - фото 1
Нестор Шуфрич за роботою

Без Табу розбирається з бажанням деяких українських політиків пролізти на російське ТБ, пояснює – навіщо це потрібно Кремлю та що робити громадянам України.

Іноді політична мода змінюється настільки стрімко, що вчасно встежити за змінами майже неможливо. І мова зараз зовсім не про коштовне шмаття, що для повсякденного використання за великим рахунком не годиться. Просто у кожного покоління політиків в кожній країні є речі та витівки, які вважаються ознакою гарного тону. І те, що вчора було благодатною справою, сьогодні може залишити на репутації масну пляму, змити яку не вдасться жодним чином.

Для попередньої хвилі українських політичних діячів такою ознакою свого часу було перебування у російському медіапросторі не в якості випадкових гостей. В кращому випадку – постійне, в гіршому – перманентне. В ті часи Росія на цілком офіційному рівні вважалася "другом, товаришем та братом", співпраця з місцевою елітою обіцяла певні перспективи, тому під бажання Москви вектор своєї діяльності підлаштовували чимало депутатів та міністрів. Одним з приємних бонусів було можливість засвітити власні фізіономії у російських вечірніх новинах, що називається, у прайм-тайм.

З початком війни взаємодія дивним чином не припинилася, хоча формат її суттєво змінився. Вечірні новини – нецікава старовина, хоча іноді там можна дати про себе знати, іноді не з власної волі. А ось різноманітні вечірні ток-шоу – це по-нашому, особливо коли є чудова можливість дати волю внутрішньому українофобу. «Криваві злочини київської хунти», «розіпнуті хлопчики», «звірства добровольчих батальйонів» та «американських найманців» – українські політичні трупи і діючі нардепи говорять про це, здається, навіть регулярніше та охочіше за московських пропагандистів.

При цьому варто зазначити, що великі фігури з московських екранів зникли. Цьому є просте пояснення. Політичні партії лівого спрямування і старого штибу відійшли у небуття (сподіваємось, назавжди). Хтось де-факто (цікаво, яким роком датується остання новина про Олександра Мороза на пристойних ресурсах?), хтось, як пародія на марксизм-ленінізм під вивіскою КПУ, ще й де-юре, що не може не тішити. Юлія Тимошенко – та сама, що з усіх сил прогиналася під Кремль, будучи другою людиною в країні – зараз дещо змінила спосіб власної розкрутки. Справді, не можна активно та привселюдно контактувати з ворожими ЗМІ в час, коли частка україномовного електорату суттєво збільшилася.

У маргінальних проросійських партіях, в свою чергу, елементарно скінчилися дійсно харизматичні та колоритні особистості. От і доводиться перебиватися тими, хто є. Днями, наприклад, Нестор Шуфрич завітав до прямого ефіру телебачення країни-агресора. Завітав, щоправда, лише віртуально, за допомогою високих технологій, але написаний заздалегідь текст продекламував немов першачок під час лінійки. Тема промови при цьому вгадується навіть без перегляду відеоряду. Є, однак, відчуття, що закарпатський багатій не лише візуальне втілення, але й тулуб власний до Москви припхав би, якби його переконливо попросили.

Парадокс, але у ефірі московських ток-шоу іноді з’являються і обличчя з цілком проукраїнських партій. В подібних випадках репутаційні ризики можна пояснити ще й бажанням зробити себе відомими серед широкого кола глядачів. От чи знали ви щось, скажімо, про Вадима Трюхана з «Сили Людей» до тих пір, поки на його розкрутку ненароком попрацювало російське телебачення? Навряд чи. Зате тепер серед покоління хіпстерів напевно побільшало персонажів із зачіскою "крило сойки на лобі". Партії, щоправда, довелося непереливки через свого члена, бо народ у нас звик міркувати та розвішувати ярлики за принципом "що сіре, те і вовк". Але про репутацію однопартійців Вадим Трюхан думав в останню чергу, якщо думав взагалі.

Для чого вищезгаданим ренегатам потрібні послуги "сурковської пропаганди", схоже, зрозуміло. Але навіщо "сурковській пропаганді" Шуфричі, Трюхани та інші Бондаренки з Левченками? Відповідь на це питання лежить на поверхні – кремлівським стратегам потрібно хоча б якось підтримувати серед власної пастви легенду про хороших "укрАїнців". А то усіма цими історіями про снігурів та вбивства за використання у побуті російської мови можна біомасу аж до бісиків в очах залякати. Подібний варіант є дуже небажаним з однієї простої причини – Україна все ще потрібна Росії в будь-якому вигляді. Точніше, потрібна Кремлю і тому має бути потрібна пересічному сантехніку з Йошкар-Оли. У протилежному випадку він може забажати чогось більшого, ніж повернення до вільного продажу «фунфириків».

Росіяни звертаються до Путіна

Що дійсно лякає, так це бездіяльність української пропаганди на офіційному рівні. На міністерство інформаційної політики, яке нещодавно знову забажало збільшення фінансування, пеняти зараз не варто – усі давно зрозуміли, що створювалося воно не для того, що написано на вивісці, а для забезпечення розкішного життя президентського кума та його родини за державний кошт. А ось іншим відповідальним структурам варто було б хоч трохи поворушитися. Проте натомість лише раз за разом доводиться згадувати про те, що одна рука в українській політиці завжди миє іншу.

Саме тому - єдина вірна відповідь на запрошення на телеканал країни-окупанта має бути варіацією запропонованої паном Ар’євим.

І взагалі, менше звертайте уваги на телебачення, як на російське, так і на українське – нервових клітин більше залишиться.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
13
Публикации
Загрузка...