Привиди сепаратизму: Яку гру веде Угорщина на Закарпатті

Президент Орбан грає у небезпечну гру / Getty Images

Угорський сепаратизм на Закарпатті – одне з тих явищ, яким би охоче могли зацікавитися прихильники експериментів Ервіна Шредінгера. Чому? А хоча б тому, що він існує з давніх часів і водночас його не існує. Принаймні, так було донедавна.

Говорячи про феномен Закарпаття, кожен зі свого ракурсу бачить те, що хоче бачити. І комусь, наприклад, більше кидається в очі активна підтримка Майдану певною часткою етнічних угорців та їхня подальша участь у війні на Донбасі на українському боці. Проте медаль, звісно ж, має зворотній бік.

Не треба забувати, що мадяри в цьому регіоні протягом останніх віків мали привілейоване становище, в тому числі з мовно-культурної точки зору. Винятком можна було вважати хіба що радянський період, коли непрохані гості з Москви намагалися русифікувати усе, що рухається і не рухається. Наприклад, відомий футболіст (а потім і тренер) Йожеф Сабо в офіційних джерелах аж до здобуття Україною незалежності фігурував здебільшого під іменем Йосип. Але потім, коли СРСР відійшов у минуле, етнічна меншина повернула собі звичні права. В тому числі і право навчати власних дітей у школах угорською мовою.

Тому й не дивно, що угорців дуже обурило ухвалення Верховною Радою нового закону про освіту, норми якого змушують їх вийти з зони комфорту. Справа в тому, що навчання мовами нацменшин тепер буде обмежено, а пріоритет логічно надається державній - українській.

Конкретно на Закарпатті це могло ще й стати чудовим засобом для покращення рівня знань школярів та майбутніх студентів. Недарма ж в рейтингах ЗНО протягом останніх років певна кількість закарпатських шкіл стабільно опинялася у нижній двадцятці (і це при тому, що загальний список налічував близько 10 тисяч навчальних закладів). Прояви невдоволення були цілком передбачуваними, якщо подивитися на реакцію російської етнічної меншини на аналогічні зміни.

Найзапекліші фанати російської мови, як з’ясувалось, її не знають

Але ніхто не очікував на те, що корисна ініціатива Міністерства освіти та науки спровокує міжнародний скандал. В самій Угорщині деякі політики раптово прокинулися від летаргічного сну і почали втручатися у внутрішні справи незалежної держави несамовито боротися за права своїх земляків в Україні. Звісно, що боротися здебільшого на словах – так вже траплялося неодноразово. Проте цього разу справа дійшла до реальних погроз з боку угорського МЗС,а міністерство це цілком логічно висловлює позицію офіційного Будапешту, а не якихось там абстрактних «діячів політики та культури».

Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто назвав ухвалення закону про освіту «ударом ножем у спину» і пообіцяв обмежити співпрацю на міждержавному рівні до необхідного мінімуму, якщо все не зроблять так, як було раніше.

Сіярто наголосив про обов'язок Угорщини "захищати угорський народ, який живе в Угорщині і за кордоном, навіть за тисячі кілометрів", фактично повторившися риторику Путіна. Нагадаємо, саме під цими гаслами відбувалась окупація Криму та частини Донбасу.

На додачу ще й нашого посла Любов Непоп було викликано на досить жорсткий «розбір польотів».

Какофонію невдоволення з радістю підхопили члени націоналістичного, але в той же час і проросійського політичного руху Йоббік, які почали підбурювати до активних дій закарпатських угорців. Втручання у внутрішні справи іншої країни – це якось зовсім не за правилами, надто коли мова йде про державу, що є членом Євросоюзу та НАТО.

Насправді все дуже скидається на те, що доля пересічних етнічних мадярів десь в Мукачевому чи Береговому угорських політиків не хвилює. А от замовлення від грошовитого клієнта відпрацювати треба по повній програмі.

Ні для кого не є таємницею той факт, що голова уряду Угорщини Віктор Орбан давно входить до клубу під умовною назвою «Молися на Путін, роби як Путін, говори як Путін». А вищезгаданий Йоббік, як і інші маргінальні збіговиська зі Східної та Центральної Європи, отримує регулярну «фінансову допомогу» від Росії. Тому й доводиться підписуватися під московськими ініціативами та брати участь у спланованих Кремлем акціях.

Достатньо лише нагадати, що на позаминулорічних виборах дніпровського міського голови представники Йоббіка разом зі старим польським дурнем Корвіном-Мікке (цікаво, їхня думка взагалі когось цікавила?) активно підтримували відкритого ставленика Москви – нардепа Олександра Вілкула і навіть агітували за нього в передвиборчих роликах на телеканалах локального значення. Чи не є це чудовим маркером? Авжеж, є.

Закарпатська облрада збереться позачергово через закон про освіту / mukachevo.net

Дивно лише те, що сепаратистів по обидва боки кордону підтримують цілком офіційні українські особи. Наприклад, голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль категорично висловився проти закриття угорських шкіл на підзвітній йому території. Аналогічні заяви зробили і деякі депутати Верховної Ради, більшість з яких до Закарпаття не має стосунку взагалі. При цьому ніхто чомусь не звернув уваги на те, що навчатися угорською мовою ніхто не забороняв – приватних шкіл, в які держава не вкладає жодної копійки, норми нового закону начебто не стосуються. Якби стосувалися, то довелося б і навчальні заклади для дітей дипломатів в Києві прикривати за принципом «в Україні мають навчатися виключно українською». Але ніхто цього, звісно ж, не робитиме.

«Великий західний прорив» імені Саакашвілі і взагалі знову змусив задуматися над проблемою надійності західного кордону. Хтось, звісно, може пожартувати про те, що контрабандисти безкарно та без особливих зусиль порушують його кожного дня. Але все ж неприємно, що одного з сусідів від більш відкритих проявів претензій на українські території стримує лише власний блоковий статус.

Тепер важко буде стверджувати, що угорського сепаратизму на Закарпатті не існує. Принаймні, відтепер автор від цього твердження утримається.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!