Не шукайте жінку. Чому не варто робити з відставки Деканоїдзе драму-феєрію

12:55, 15 ноября
Пильне око без жодних проблем віднайде Хатію Деканоїдзе на цьому фото - фото 1
Пильне око без жодних проблем віднайде Хатію Деканоїдзе на цьому фото / прес-служба президента України

Оглядач Без Табу пояснює, чому відставка Хатії Деканоїдзе – всього лише симптом, а сама грузинська реформаторка – ластівка, яка не робить весни.

Якщо робити висновки виключно з дивного шарудіння в українському сегменті соціальних мереж, може скластися хибне враження: в країні сталося щось страшне та невідворотне. Але якщо ретельніше вивчити зміст стрічок новин провідних ЗМІ, виявиться, що нічого страшного якраз не сталося – просто Хатія Деканоїдзе пішла у відставку з посади керівника національної поліції. Новина така собі, чесно кажучи. Але є декілька нюансів, вартих майже термінового обговорення. Так що кава почекає.

Колега Могилевський минулого тижня достатньо гостро (принаймні він сам, мабуть, так думає) підколов Гриця Яковича через його звичку рівняти свиню до коня Україну до Естонії. Так от, в даному випадку теж доведеться порівнювати дві країни, які порівнянню хоча б з точки зору різниці в кількості населення та загальній площі не підлягають в жодному разі. Але все ж доведеться вдатися до цієї маніпуляції – виключно задля того, щоб розставити необхідним чином усі акценти.

Хатія йде

Отже, з одного боку ми маємо Грузію. Територія – майже 70 тисяч квадратних кілометрів, місце у другій сотні за цим показником у світі. Якби не гори, можна було б об’їхати країну вздовж та впоперек буквально за день. Населення – трохи менше за чотири мільйони осіб, є навіть підозри, що у Києві зараз присутня більша кількість людей. Друга мова загального вжитку після грузинської серед молодого покоління – англійська. Культ злодіїв у законі та інших романтиків з великої дороги присутній, нехай і у специфічному східному вигляді. Середня зарплатня, станом на 2004 рік, – близько 80 доларів.

У якості противаги Грузії має виступити Україна. Територія – трохи більше за 600 тисяч квадратних кілометрів, місце наприкінці першої півсотні за цим показником у світі. Населення – трохи більше за 40 мільйонів осіб. Друга мова загального вжитку після української серед молодого покоління – російська (давайте для чистоти експерименту вважати українську лідером; пізніше зрозумієте, навіщо). Культ криміналітету настільки вкоренився, що навіть станом на 2016 рік умовна Бутирка чи якийсь нащадок слави Михайла Круга навіть у Києві зібрали б аншлаг з більшою вірогідністю, ніж умовні Depeche Mode чи U2. Середня зарплатня станом на 2014 рік – 100 доларів з невеличкими копійками.

А от тепер давайте спробуємо щиро відповісти на наступне питання: в якій з двох країн за інших рівних умов було б простіше провести реформу правоохоронних органів? Правильна відповідь не те, що лежить на поверхні, а сама непристойно проситься до рук. Опір рішучим реформам у Грузії в перші роки правління Міхеїла Саакашвілі та його команди не вражав перш за все кількісно – достатньо було відправити за ґрати кількох кримінальних авторитетів та з десяток більш-менш відомих персон на зразок колишнього футболіста команди київського «Динамо» Георгія Деметрадзе, щоб інші покірно схилили голови і почали робити те, що їм наказали. В Україні ж реформатори зіткнулися з таким потужним опором з боку радянської ще за своєю сутністю системи, що шанси на успіх з самого початку були мінімальними. От наче і не хочеться тут щось говорити про "молодців проти овець", але нічого кращого на розум просто не приходить.

Можна, звичайно, скільки завгодно критикувати загін горян-варягів за те, що вони більше говорили, ніж діяли. Але події останніх двох років в принципі швидше нагадували байку про лебедя, рака та щуку, ніж ідеально відпрацьований алгоритм. Донецько-криворізька мафія, якій реформи за визначенням були не до душі, періодично спускала на Деканоїдзе своїх пригодованих цуциків – наприклад, українську версію Кліва Джонса на прізвище Лозовий. Історія з цинічним вбивством двох патрульних недільним ранком Дніпрі взагалі стала ударом нижче поясу. Чому? Та хоча б тому, що чимало експертів та просто небайдужих людей почали піднімати питання про недостатню професійну готовність нових кадрів.

Громадський активіст Роман Синіцин про те, чому не треба боятися повернення старих кадрів у МВС, адже вони нікуди не дівалися

Але знаєте, в чому головна біда? Розв’язання поточних проблем українських правоохоронних органів не залежить від однієї чи кількох персоналій. Ані Згуладзе, ані Деканоїдзе, ані дідько лисий не здатні змінити щось самотужки – для цього потрібні хороші помічники на місцях (та політична воля керівництва держави). Ви можете собі уявити, щоб старі пси з радянською ще школою та світоглядом погодилися вчитися новим трюкам, не говорячи вже про повне підкорення ідеологічно чужим для них елементам? Отож бо й воно. Тому і неважливо, хто зараз посяде місце Деканоїдзе – Троян, Паскал чи якийсь інший героїчний носій погонів, оскільки головна партія все одно буде розігруватися без його участі.

Та й взагалі, навіть у Грузії рішучі реформи в підсумку не дали результатів з точки зору довгостроковості – подивіться, що там робиться зараз. Ніхто не може точно передбачити, що з такими темпами може за кілька років відбуватися в Україні. Тому треба шукати шляхи вирішення проблем, а не чергову колоритну жінку за зразком та подобою Софіко Чіаурелі. Інакше, нажаль, ніяк.

Тож будьте здорові і не хворійте, як Гриць Якович, що змушений екстрено лікувати застуду.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Публикации