G.I. Hope 3 або Фінал історії

10:15, 16 августа
Надя, Надя, Боже, Боже... - фото 1
Надя, Надя, Боже, Боже... / gazeta.ru

Про те, як шлях Надії Савченко до статусу національної героїні завершився зовсім неестетичною сваркою з колишнім політв'язнем.

У червні, коли масова істерія з приводу повернення Надії Савченко на батьківщину лише розпочалася, я цілком логічно зауважив, що розсипатися у компліментах чи викидати назовні негатив з цього приводу не варто – усе має розставити по місцях час та реальні справи. У липні, коли почали цілком очевидно проявлятися перші ознаки хвороби росту нової національної героїні, я не менш влучно відзначив, що найкращим виходом з цього становища буде ігнорування слів героїчної льотчиці як інформаційних приводів, і зарікся ще хоча б раз присвятити їй у якомусь зі своїх текстів більше одного речення.

У серпні, коли напруга досягла критичної позначки, я змушений порушити власну обіцянку виключно заради одного питання: а чи не піти б кустарній копії Орлеанської діви до дідька лисого разом з власним фан-клубом, кількість учасників якого, щоправда, суттєво зменшилася за останні два тижні? Це, знаєте, було б дуже непоганим фіналом історії.

Усі дії Савченко та її оточення останнім часом виглядають як знущання над тими, хто у неї вірив і особливо над тими, хто сліпо вірить у неї досі, хоча вірити там вже нема у що.

І дивитися на це більше немає сил.

Можна було спокійно проковтнути заяву Надії про необхідність вести перемовини з псевдолідерами так званих «ДНР» та «ЛНР» не у форматі Мінських домовленостей, а напряму, очі в очі. Тоді дійсно складалося враження, що офіційний Київ поводить себе так, ніби жодних проблем з окупованими територіями не існує, а інтереси цих територій представляють манекени без обличчя. Треба дійсно було щось робити – або шукати якийсь вихід на словах, або нацькувати на окупантів героїчну авіацію НАТО (зізнайтеся, потайки ви іноді досі мрієте про це), або нашкодити ворогу якось інакше, без кровопролиття (магія вуду?). Та що завгодно треба було робити, аби тільки не сидіти, склавши руки, чорт забирай! Але зараз поступово стає зрозуміло, що повторення карабаського чи придністровського сценарію не оминути.

Можна було навіть пробачити Надії нерегулярні спочатку танці під сопілку Медведчука. Так, ненадовго, до першого прорахунку, але пробачити. Перманентні стосунки з колишнім лідером СДПУ (о) та кумом голови держави-агресора взагалі є для представників українського політикуму таким собі guilty pleasure – усі з ним спілкуються, але бояться зізнатися в цьому. Одні говорять, що за останні п’ятнадцять років бачилися з ним максимум двічі, хоча компетентні джерела підказують, що зустрічей цих лише у поточному десятилітті було на порядок більше. Інші взагалі брешуть про те, що не знайомі з Медведчуком особисто, і навіть не червоніють. Якщо вже лупцювати за це дебелим дрючком, то усіх, а не когось вибірково – саме ця думка з’явилася у багатьох головах.

Але кілька днів тому Надія перейшла межу, яку просто не мала права переходити. Якби вона почала піаритися за рахунок якогось нечестивого політика, то ніхто б і слова у відповідь не сказав.

Але героїчна до цього моменту льотчиця обрала своєю мішенню людину завідомо нешкідливу, майже беззахисну та без жодних політичних амбіцій – Гену Афанасьєва, такого ж колишнього бранця російських спецслужб, як і вона сама.

Почалося усе, схоже, з того, що кримчанину не сподобалася ідея Савченко обміняти усіх полонених терористів на українських бранців, які досі знаходяться в Росії. "Якби, коли я був у в'язниці, хтось прийшов і запропонував мені відпустити всіх терористів, які вбивали наших героїв на сході України, в обмін на всіх політв'язнів, я попросив би собі ще кілька років ув'язнення і заварити двері в камеру", – Геннадій був достатньо категоричним, і зрозуміти його цілком можна. Але далі почалося дещо незрозуміле.

Чи то сама Надія, чи то її куратори вирішили, що настав час підвищити градус неадекватності. Новоявлена Жанна Д’Арк звинуватила Афанасьєва у тому, що він – тільки не хапайтеся за животи від сміху – фактично здав російським спецслужбам інших кримських в’язнів Сєнцова та Кольченка в обмін на російське громадянство. Кожен, хто хоча б трохи слідкував за ситуацією, розуміє, що це брехня та маячня. Російське громадянство загарбники намагаються нав’язати усім бранцям виключно для того, щоб не видавати їх Україні, а Кольченка з Сєнцовим Гена не те що не здавав – він і свободу-то втратив на довгий час через спроби захистити їхні чесні імена. До кампанії проти Афанасьєва в певний момент підключилася важка артилерія в обличчі "геніального негоціанта" Рубана, але навіть левова частка електорату БЮТ не проковтнула цю наживку – Геннадій вистояв.

За великим рахунком, Надія просто майстерно перейняла у своєї найближчої за рангом кураторші віртуозну навичку "мочити своїх", до використання якої у суто політичних суперечках навіть представники колишньої Партії Регіонів не опускалися.

Це, власне, і є та сама межа, вороття назад за яку нема. А до чого призводить подібна риторика, ми усі чудово знаємо хоча б на прикладі кураторші Савченко: якщо хтось забув, то Тимошенко фактично програла другий тур тих самих президентських виборів через провал у рідному місті, яке до цього вперто намагалася потопити і обідрати як липку.

Так, це був останній випадок, коли героїчній льотчиці було присвячено більше одного речення тексту. Якщо це знову повториться, то дозволяю закидати себе каменюками, як зробили колись аборигени з Джеймсом Куком у пам’ятній пісні Володимира Семеновича. Будьте здорові та не хворійте.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Другое на тему
Комментарии
Публикации