Україна - це Європа, або чому нас можна порівнювати з балканськими країнами

20.11.2016, 10:15
Знайома картина? - фото 1
Знайома картина? / Юрій Борисов

У нас люблять казати, що українці — не до кінця сформована нація з низьким рівнем свідомості. А от інші народи згуртовані й патріотичні, не те що ми! Та чи дійсно це так? Розглянемо ситуацію в Албанії - іншій пост-соціалістичній країні, яка теж взяла курс на євроінтеґрацію.

Афіни замість Москви

Албанців важко назвати несвідомими. В них майже столітній досвід державності у новітні часи, країна згуртована (98% населення розмовляє однією мовою) і чітко усвідомлює своє національне «я». Також, ця маленька держава однозначно досягла значно більшого успіху у зближенні з євроатлантичними структурами, ніж Україна (не тільки тому, що ближче до них): з 2009 року Албанія є членом НАТО, а до ЄС її громадяни їздять без віз вже 6 років. Отож суспільство тут мало б бути розвиненішим за наше, — вирішить читач, і буде не зовсім правий.

На підтвердження своєї тези наведу декілька аналогій між Україною та Албанією. Для початку порівняємо заробітчан.

Як відомо, в албанців не дуже теплі відносини з греками. Місцеві ставляться до еллінів приблизно так само, як українці до росіян. Про південних сусідів тут складають анекдоти, уряд постійно занижує кількість етнічних греків в країні (найбільша національна меншина), а на одній з головних вулиць другого за величиною міста країни Дурреса можна побачити ґрафіті з красномовним написом FUCK GREECE.

Народна геополітика - фото 22309
Народна геополітика

Елліни теж не мають якихось теплих почуттів до албанців, вважають їх дикунами й злодюгами, свого часу висували територіальні претензії, не визнали незалежності Косово, і, взагалі, обидві держави після Другої світової понад 30 років фактично перебували у стані неоголошеної війни (дипломатичні відносини встановили лише 1971-го).

Тим не менше, все це не заважає албанцям масово їздити до Еллади на заробітки. На фото нижче — типова картина для всіх крупних албанських міст. Щодня з автовокзалів Щіперії (самоназва Албанії) йдуть десятки автобусів у Афіни, Салоніки чи Патри.

Гроші не пахнуть - фото 22311
Гроші не пахнуть

А тепер, увага! Питання номер раз: на що це схоже?

Звичайно, мені скажуть, що албанці зараз з греками не воюють. Ну, то в нас теж, де-факто, немає нині активних бойових дій з Російською Федерацією. Фактично заморожений прикордонний конфлікт. Ми не розірвали з Росією дипломатичних відносин, в нас досі чималий товарообіг з цією країною, відкриті кордони.

Ви скажете, Росія – визнаний світом окупант, а Греція не захоплювала албанські землі. У наш час — ні. Але значна частина етнічних албанських земель теж перебуває під контролем Афін (наприклад, Чамерія) . І повірте, чимало албанців вважають їх своїми.

Безперечно, ситуація не є ідентичною. У світі, взагалі, ніколи не буває 100% аналогій. Проте, певні паралелі провести можна. Фактом є те, що албанці й греки дуже не люблять одне одного. Але так само, як і українські заробітчани у Москві, албанські гастарбайтери ставлять інтереси власного гаманця вище від неприязні до старого ворога. Історія історією, а їсти хочеться.

Сістема комуніста, парламенте корупціоне

На фото нижче — албанець, в котрого я винаймав кімнату в Дурресі. Звати його Скандер (не плутати з «Іскандерами», які (не)сміються).

Були деньки (с) - фото 22308
Були деньки (с)

Зі слів діда, в часи диктатора Енвера Ходжі він був офіцером в «сістема комуніста» й носив «пістоль». А на старості років став капіталістом і здає житло іноземцям.

«Сталін, Ходжа — друґ. Хрущов — а-а-а…», — каже мені чоловік ламаною російською. Причому оте «а-а-а» стосовно Микити Хрущова звучить з явним розчаруванням (немов той Путін). Я не дуже добре знаю албанську, а пан Скандер знає лише пару десятків російських, сербських, італійських і німецьких слів, тож ми не можемо з’ясувати це до кінця. Та на обличчі албанця чітко видно ностальгію за тими часами.

Яким же виявиться мій подив за декілька хвилин. До нас приходить сусід Різа, котрий працює на будові у Бельгії. Зовні жвавий чоловік років 40, добре вдягнений, підтягнутий. Непогано говорить англійською, що нетипово для албанців середнього віку.

Сусіди заводять розмову про політику. З діалогу розумію, що Різі подобається нинішній прем’єр-соціаліст Еді Рама. Гм…дивно, де він лівих ідей набрався. Молодий, працює в Бельгії, не сидить на соціалці. Ну, то його право. Сиджу, спостерігаю далі…

Аж тут військовий пенсіонер Скандер заявляє, що Рама — мудило слабкий політик, а от колишній прем’єр Салі Беріша з демократичної (!) партії — толковий мужик міцний господарник!

Знайома картина? - фото 22310
Знайома картина?

Різа не погоджується, але й сильно не протестує, адже в Албанії поважають старших.

Примирює їх дружина Скандера Сабіре, котра безапеляційно вважає усіх політиків однаковими.

«Парламенте корупціоне», — каже жінка, й показує пальцем кудись вдалечінь. Ми киваємо на знак згоди, зробивши розумні обличчя.

Питання номер два: яку країну вам нагадала ця ситуація?

Не чіпайте піраміду - це наша історія!

Раніше Албанія була соціалістичною, а нею керував диктатор Енвер Ходжа. Він очолював країну 44 роки, поки не вмер.

Як і всі вожді, дядько цей був специфічний. «Албанський Сталін» закрив кордони країни, заборонив усі релігії й побудував на території розміром з Полтавську область понад 170 000 (!) бетонних бункерів. Останні були потрібні на випадок війни — Ходжа боявся, що на Албанію хтось нападе.

Через три роки після смерті лідера нації, в центрі Тирани звели піраміду, яка за задумом мала стати його усипальницею. Але не стала. Пізніше там створили музей диктатора, потім у приміщенні піраміди діяли прес-центр і виставкова зала. У 1999 році в приміщенні взагалі працювали центри НАТО і різних гуманітарних організацій.

Албанський мавзолей - фото 22312
Албанський мавзолей

Зрештою, споруду закрили й тепер вона потроху заростає бур'янами та обвалюється. Піраміда взагалі не вписується в архітектурний ансамбль цієї частини міста і виглядає приблизно як стара радянська шапка «пєтушок» на голові у дипломата в італійському костюмі за пару тисяч доларів.

Отож цілком логічно, що місцева влада вирішила знести це одоробло й збудувати на його місці нову сучасну будівлю для албанського парламенту. Та тиранці (особливо старше покоління) здійняли страшенний ґвалт.

Проводили мітинги, на яких навіть молоді люди кричали: «Нє трожтє піраміду!», «ето - наша історія», «вам что, дєньгі дєвать нєкуда?» і т.д.

Зрештою албанський народ переміг і диво архітектурної думки досі бовваніє посеред столиці. Сподіваюся, бетон за комуністів робили на совість і піраміда не завалиться одного дня.

Питання номер три: в якій ще країні відбувалися подібні процеси?

Ну, гаразд, - скажуть читачі, - дійсно є певна подібність з Україною. Але ж це Албанія — бідна й відстала країна. От в інших балканських державах мають бути свідомі, патріотичні й високорозвинені люди.

Панове, та всі вони такі ж самі! Я бачив в Албанії автівки з сербськими номерами. Та й Скандер казав, що в нього відпочивали серби. На хвилинку, СЕРБИ! Люди, яких усі вважають «балканськими росіянами» за їхній імперіалізм, які мають неабиякий гонор і які втратили Косово у війні з албанцями, їздять на відпочинок в Албанію так само, як українці до Росії чи окупованого Криму.

До чого я все це пишу. А до того, що не треба вважати нас гіршими за інших. В усьому світі більшість людей не цікавляться політикою й ставлять на перше місце особисті інтереси. Албанця, серба чи українця, в першу чергу, цікавить, що він і його родина їстиме, що носитиме з одягу і де відпочиватиме, а вже потім геополітика. Я не буду оцінювати, добре це чи погано. Так просто є.

фото - автора

Юрій Борисов спеціально для Без Табу

Без Табу
Публикации
Загрузка...