Албанія. Екзотика в кількох годинах льоту від Києва

12.11.2016, 10:00
Албанія. Екзотика в кількох годинах льоту від Києва - фото 1

Українці викидають шалені гроші, аби потрапити до екзотичних Індокитаю чи Латинської Америки, в той час, як лише в кількох годинах перельоту від Києва розташована не менш самобутня й незвична країна. Ціна на авіаквитки менша в рази,а з недавніх часів – непотрібна віза. Знайомтесь, Албанія.

Країна, яка відкривається світу

«Банани береш?», - чую на вулиці поблизу фруктової ятки в другому за величиною місті країни Дурресі. Обертаюся й бачу українську родину. Заводжу розмову. Вони з Волині, придбали тут житло, щоб відпочивати влітку.

«Ціни хороші. Купили 3-кімнатну квартиру з гарним ремонтом і меблями за 45 000 євро. До Адріатичного моря — метрів сто. Взимку за опалення не платити, тут завжди плюс, - за інтонацією волиняк чую, що покупкою задоволені, - А знайомі в Саранді придбали. Це ближче до Греції».

Албанія відкривається світу - фото 21315
Албанія відкривається світу
Модерна Албанія - фото 21323
Модерна Албанія

І дійсно, багато іноземців скуповує житло на узбережжі. Пропозиції за нормальними цінами не бракує, практично на кожному будинку — вивіска SHITET (продається). Та й готелі з’являються, немов гриби після дощу. Під ними стоять автівки з італійськими, грецькими і навіть сербськими номерами — на відпочинок до Албанії їдуть усі. Цьому сприяють неймовірної краси гори, сотні кілометрів піщаних пляжів і невисокі (навіть за київськими мірками) ціни. Втім, країна була відкритою не завжди.

Бункери вождя, або всім мішати бетон

Важко повірити, але ще 30 років тому Албанія за ступенем закритості була на рівні Північної Кореї. У 1944 році після звільнення від італійської окупації до влади прийшов комуніст і великий фанат Сталіна Енвер Ходжа. Дядько був специфічним навіть за мірками тоталітарних режимів того часу. Він заборонив будь-які опозиційні партії, закрив кордони, оголосив усі релігії поза законом і впровадив багато інших обмежень.

Енвер Ходжа та інші товариші - фото 21318
Енвер Ходжа та інші товариші

Та найбільше «залізного кулака Албанії» (назва відомої книжки про Ходжу) прославив …бетон. Диктатор страшенно боявся, що сусіди нападуть на його країну, й тому натикав де тільки можна залізобетонних бункерів. Вождь нації планував, що в них сидітимуть кулеметники й захищатимуть батьківщину від загарбників. Вікіпедія стверджує, що в країні було понад 170 000 дотів. Втім, точної кількості, мабуть, не знає ніхто.

Бункери зводили скрізь. На гірських перевалах, вздовж трас, на пляжах, у парках, і навіть на газонах перед готелями.

В середньому на одне таке одоробло йшло 8-9 тонн бетону, плюс чимала кількість металу. Один бункер коштував як двокімнатна квартира, і це при тому, що в країні був страшенний дефіцит житла і найнеобхідніших товарів! Та страшніше було те, що на будівництві гинули люди: 70-100 чоловік щороку.

Час спливав, а на Албанію так ніхто й не нападав. Партія вважала, що це саме через бункери. Мовляв, зовнішні вороги розуміють, що ніколи не прорвуть таку потужну лінію оборони. Отже, як ви зрозуміли, диво албанської інженерії не використовували за призначенням жодного дня.

Відлуння тоталітарного минулого - фото 21324
Відлуння тоталітарного минулого

Після падіння комунізму в 1990 році їх потроху демонтують, але цього добра тут досі повно. Все ж таки, демонтаж такої махіни — справа недешева.

Люди намагаються вийти з ситуації і застосовують доти в практичних цілях. Селяни сушать всередині сіно. Художники розмальовують. Комерсанти навіть відкривають у них кафе. У Дурресі придумали зміцнювати ними берегову лінію — а що, жоден шторм не розіб'є таку брилу. Та більшість просто стоїть без діла.

Масштаби цієї холєри можна уявити хоча б за тим, що чимало бункерів лишилося навіть у центрі Дурреса. То що тоді казати за села? Коротше, бункери ще довго лишатимуться елементами місцевих пейзажів і пам’ятниками людському ідіотизму.

То що ж в Албанії такого незвичного?

Албанія не схожа на жодну країну світу, де мені доводилося бувати. Навіть сусідні Чорногорія чи Греція зовсім інші. Цим невеликим клаптиком землі володіли римляни, візантійці, турки, італійці, й усі вони залишили свої сліди. А тепер ще додайте незвичність албанської мови і півстоліття ізоляції від усього світу, і отримаєте неповторний коктейль.

Албанське селище. 1938-й рік - фото 21319
Албанське селище. 1938-й рік

Багато хто казав мені, що Албанія — острів Азії в Європі. На перший погляд, дійсно здалося, що у побуті албанців чимало східного: павутиння проводів, білизна на вулицях, триколісні мотоблоки, жвава вулична торгівля, пофігізм людей і, звісно ж, шалений трафік!

Але ось ти повертаєш за ріг вулиці й бачиш широку вулицю з шести (!) смуг рівненької акуратної бруківки, яка впирається в шикарний парк зі штучним озером і фонтаном.

Один район міста нагадує Балкани, а інший — ну, викапана тобі Італія!

Ідеш по Дурресу й бачиш мечеті та квартали в турецькому стилі, а ось потрапив на набережну і перед тобою натуральна Куба:

Албанія, любов моя - фото 21325
Албанія, любов моя

Албанія — це шалена мішанина різних стилів і культур, яка заворожує з перших хвилин! Втім, коли трохи поспілкуєшся з албанцями, розумієш: основа тут унікальна й не схожа ні на що. За самобутністю й несхожістю на «класичну» Європу цю країну сміливо можна ставити в один ряд з Грузією та Вірменією. Ментальність тут унікальна. По правді, я досі не можу зрозуміти, кого мені нагадують місцеві. Мабуть, самих себе.

Попри страшилки про мафію, мусульман і викрадачів «Мерседесів», народ тут дуже приємний і відкритий (мабуть, злі албанці виїхали до Франції, щоб там викрасти не ту «Заручницю» та стати жертвами героя Лайами Нісона – ред.). Вам гарантовано намагатимуться допомогти, якщо Ви гальмуватимете з мапою на вулиці. Правда, з англійською можуть бути проблеми. Тут її майже ніхто не знає, тож рекомендую вивчити бодай основні фрази албанською. Ще трохи говорять італійською, а на півдні — грецькою. Та якщо схочете — порозумієтеся. Мова жестів і цифри в них такі ж самі.

Звичайний день у Дурресі

Місто тисячі вікон

Албанія задовільнить найвибагливішого мандрівника. Тут є усе — мальовничі гори, руїни римських амфітеатрів, кришталево прозорі озера, дубові й каштанові ліси, пальми, два моря, костели й мечеті. Але справжня окраса країни, що виділяється навіть на цьому тлі — це Берат — одне з найстаріших міст на планеті, в яких постійно живуть люди. Йому майже 2500 років!

Місто тисячі вікон — таку назву отримав цей населений пункт. Чому? А ви на фото подивіться:

Місто тисячі вікон - фото 21326
Місто тисячі вікон

Коли гуляєш цими старовинними вулицями, то здається, що перебуваєш на знімальному майданчику серіалу «Гра престолів». Так і здається, що зараз з-за рогу вийде патруль бездоганних.

Багаторівневі вулиці, вимощені бруківкою. Іграшкові будиночки з черепичними дахами. Давньоримські й візантійські руїни. Якісь підземні катакомби.. І лише недбало припаркований мерседес з албанськими номерами нагадує тобі, в якому столітті ти знаходишся.

Ти дряпаєшся вгору, спина вже вся мокра, хочеться перепочити в одному з двориків й поласувати хурмою, перестиглі плоди якої висять у тебе в кількох метрах над головою і, трясця, не хочуть падати. Але ти відкидаєш ці думки й вперто йдеш до мети. І коли, нарешті, доповзаєш до верхівки пагорба — перед очима відкриваються фантастичні краєвиди, котрі миттю змушують забути про втому:

Обіцяні фантастичні краєвиди Албанії - фото 21329
Обіцяні фантастичні краєвиди

Спускаючись з гори, ти заходиш у кафе, а точніше просто сідаєш за столик, який підприємливий господар поставив під своєю кам’яною огорожею. Замовляєш баранину в йогурті (обов’язково скуштуйте!) і карафку домашнього вина. Сидиш і переглядаєш на фотоапараті понад 500 знімків, які зробив за пару годин. Сонечко пече, річка десь далеко внизу тече, лагідний вітерець ледь помітно гойдає верхівки кипарисів, десь кудкудакають кури. Ти ще не поїхав з Албанії, а вже плануєш наступну поїдку до цієї країни, адже розумієш, що це справжня бомба.

Обіцяні фантастичні краєвиди Албанії - фото 21331
Албанія чи Вірменія?

Корисна інформація

Віза до Албанії, дякувати МЗС, не потрібна.

Постійного прямого авіасполучення між Україною та Албанією немає. Влітку турфірми організовують чартери, а загалом, потрібно летіти з пересадкою через Афіни, Відень чи Стамбул. У аеропортах перших двох міст транзитна віза не потрібна.

Найдешевший і найкоротший за часом варіант — Відень. Станом на листопад 2016 року квиток в обидві сторони коштував біля 300 доларів. Виліт з Києва о 7:00. Прибуття в Тирану — о 16:30 (за київським часом).

Час в Албанії на 1 годину менше, ніж у Києві.

Національна валюта — лек. Курс — приблизно 5 леків за гривню.

Хороший обід в кафе середньої руки — 5-6 доларів.

Ціни на більшість продуктів у супермаркеті ідентичні українським. Фрукти на вуличних ятках трохи дешевші.

Дуже дешева й смачна вулична їжа. Бурек (місцева випічка з шарового тіста із м’ясом чи шпинатом)+аналог айрану обійдуться в два долари. Цим реально можна наїстися. Скрізь, навіть у забігйлівках, смачна кава — в середньому 1 долар за філіжанку.

Велике тістечко у цукерні — 1 долар.

Проїзд у міському автобусі — 30 лек, або приблизно 6 грн.

Проїзд у автобусі від аеропорту до центру Тирани — 2 долари.

Міжміська маршрутка коштує біля 80 грн. за відстань у 130 км.

Бензин А-95 — приблизно 35-36 грн./л.

Кімната у хостелі — від 10 євро на людину за добу. Ціна включає сніданок.

Кімната в будинку у господарів — 15 євро на людину за добу. Сніданок не включено.

Оренда 1-кімнатної квартири на адріатичному узбережжі в не-сезон — 200 євро/місяць. У сезон може бути дорожче.

Гарний настрій і веселі люди — безкоштовно.

фото - автора та Getty Images

Юрій Борисов, спеціально для Без Табу

Без Табу
Публикации
Загрузка...