Сутність сурогату. Чому Майдан 3.0 неможливо зібрати за поточних умов

21.02.2017, 16:30
4
Революції не буде. Поки що - фото 1
Революції не буде. Поки що / УКРОП

Без Табу робить складні речі простими на прикладі Майдану 3.0.

Можливо, це прозвучить дещо різко і несподівано, але події, що відбувались останніми днями на Майдані Незалежності та прилеглих кварталах, не варті тієї уваги, яку їм приділяють засоби масової інформації та деякі громадяни. Те, що починається як буря у склянці води, зазвичай не закінчується чимось серйозним та історично важливим. Особливо, якщо бурю цю намагаються влаштувати штучно і без підтримки народних мас.

Згадайте, як свого часу набирала сили Помаранчева революція не в столиці, а в провінції. Скільки б не розповідали тоді члени фан-клубу Віктора Януковича про те, що учасникам акцій протестів платили чималі на той час гроші, але в багатьох обласних центрах народ виходив на вулиці, що називається, за ідею і власну шкуру. Особливо цікаво це виглядало на Лівобережжі. У тодішньому Дніпропетровську, скажімо, Віктор Ющенко не мав якоїсь серйозної підтримки та високого рейтингу. Але свою роль відіграло зневажливо-зверхнє ставлення до "мешканців Донбасу" та їхньої правлячої банди еліти.

Літературознавець Вареник, який тоді ще був хлопчиськом без вусів та бороди, теж побував на площі перед приміщенням місцевої ОДА. Там пощастило побачити та почути чимало цікавих речей, але найбільше у пам’яті відклалася репліка безіменного дядька родом з Павлограду – мовляв, мені ваш Ющенко потрібен, як зайцю стоп-сигнал, але нехай вже краще буде він, ніж донецьке одоробало. Парадокс в тому, що більшість місцевих мешканців, що дотримувалися подібної позиції, на наступних президентських виборах проголосували саме за Януковича, бо вже вважали його найменшим злом з двох можливих.

Тепер напружтеся ще трохи і згадайте, з чого починався Майдан 2.0. Побиття демонстрантів псами режиму було чудовим каталізатором, але історія не отримала б розвитку, якби наступного ж дня провінція не загуділа з цього приводу, немов бджоли у вулику. Без допомоги людей з усіх закутків та околиць - від Чопа до Мілової, від Мени до південного берегу Криму - Революція Гідності просто б не відбулася. Усе скінчилося б так само, як і численні акції на зразок "Україна без Кучми", які в регіонах отримували підтримку в кращому разі у вигляді недолугих графіті на бетонних парканах. Батька так чи інакше легше бити гуртом, але чисельність юрби іноді важливіші за бойовитість.

Як бачите, для організації справжнього, а не штучного Майдану 3.0 потрібне обов’язкове виконання кількох умов. Умова перша – дії влади повинні ставити під загрозу існування країни у тому вигляді, який було прописано у Конституції два десятки літ тому. Умова друга – невдоволення з боку нроду має бути дійсно всеохоплюючим, а не чимось із серії "тут болить, тут не болить, а сюди рибу будемо загортати". Умова третя – матеріальне стимулювання учасників акцій протестів при цьому має бути відсутнім як клас. Тільки за повного збігу можлива справжня революція, а не звична вистава мандрівного шапіто. Що ми маємо станом на третю декаду лютого 2017 року?

Перша умова швидше виконується, ніж ні. Про торгівлю з окупованими територіями та збагачення Ріната Ахметова за рахунок середньостатичних українців вже було написано чимало. Представники діючої влади чи то не усвідомлюють необхідність змін, чи то усвідомлюють, але бояться їх як вогню. Чи шкодить державі співпраця з негідником, який фактично відкрив ворота Трої Донбасу для російських відпускників та бурятських найманців? Так, однозначно так, навіть незалежно від певних нюансів. Але на цьому хороші новини для бажаючих зібрати новий Майдан закінчуються.

Друга умова не виконується аж ніяк, перш за все - через неймовірну політизованість оновленого українського суспільства. Електорат структурних підрозділів колишньої Партії Регіонів та правлячої партії імені президента – двох найбільших політичних сил з тих, що блокаду окупованих територій здебільшого не підтримують – за різними підрахунками складає від 40 до 50 відсотків від загальної кількості виборців. Враховуючи той факт, що відсотків 20 від решти традиційно перебуває у стані невизначеності, можна зробити невтішний прогноз: сухі пайки, гарячий чай та медикаменти на Майдан 3.0 ніхто не носитиме, якщо він все ж відбудеться найближчим часом. Масованих десантів з областей теж не буде.

З умовою номер три справи взагалі кепські. Навіть людина без особливого досвіду користування пошуковими сервісами всесвітньої мережі може знайти оголошення, в яких пропонується узяти участь у "заходах на честь третьої річниці розстрілу Небесної Сотні" (так, саме так формулювання!). Участь не безкоштовна, ясна річ: 250 гривень за десять годин активності, 600 – за добу.

Якщо потенційних учасників мітингів треба мотивувати фінансово, це може означати лише одне: з кадрами проблем більше, ніж спочатку здавалося організаторам. Нащо тоді такі мітинги?

Так що не Майдан це, а так, майданчик. Майданчик для самоствердження в кращому випадку. Сурогат, у життєздатність якого не дуже-то й віриться. Не звертайте на нього увагу і займайтеся тим, чим мали займатися – гірше точно не буде.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
4
Публикации
Загрузка...