Реформа навпаки. Чому Вища рада правосуддя захищає суддів-порушників
Чи стала довгоочікувана судова реформа повноцінною, чи просто яскравою обкладинкою для міжнародних інвесторів та кредиторів України?
У 2016 році була проведена реформа судочинства. Законодавці спростили процедуру зняття імунітету с суддів, надавши майже необмежені повноваження Вищій раді правосуддя - органу, у складі якого залишається «стара гвардія» часів Януковича. Як результат – тільки за останні кілька місяців ці люди відпустили низку корупціонерів, що попались «на гарячому».
На хабарі в $150 тис. 9 серпня 2016 року було затримано суддю Дніпровського району Києва Миколу Чауса. Але чинне законодавство не дозволило заарештувати хабарника. Верховна Рада, яка мала зняти імунітет, була на канікулах, а відповідно до Конституції, без цього Чауса не можна було арештовувати. Наступного дня суддя взяв відпустку, потім - його не було вдома, а згодом в НАБУ з сумом констатували, що не зможуть перешкодити судді Чаусу покинути Україну.
Випадок судді Чауса дав привід говорити, що нинішня система українського законодавства застаріла, більше того - дозволяє покривати корупціонерів та уникати покарання. Втім, влада не виявляє бажання змінити існуючий стан речей та всіляко намагається гальмувати реформи.
Протягом червня-вересня 2016 року під тиском Заходу було прийнято комплекс змін до законодавства, які, де-юре, запустили очікувану реформу судочинства. Серед іншого було дозволено затримувати корупціонерів, зменшено політичний вплив на судочинство та найголовніше – спрощено процес подолання імунітету суддів, який раніше необхідно було знімати лише голосуванням на черговій сесії Верховної Ради. Тепер це питання перейшло до компетенції реформованої Вищої радою правосуддя (ВРП), яка на той момент ще була Вищою радою юстиції.
Вища рада правосуддя
Згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища рада правосуддя має повноваження відстороняти та звільняти суддів, вносити президенту подання про їх призначення, ухвалювати рішення щодо порушення суддею або прокурором вимог щодо несумісності, притягувати їх до дисциплінарної відповідальності, переміщати їх та рекомендувати розмір бюджету на суди. Рішення ВРП можна оскаржити лише у Апеляційному або Верховному Суді. Рада складається з 21 члена, що отримують зарплатню у розмірі посадового окладу суддів Верховного Суду з коефіцієнтом 1,5.
Проте, уважно прочитавши нові закони, можна помітити кілька досить цікавих фактів. Так, суддю не можна затримати без згоди ВРП, крім випадків, коли його піймали на гарячому, або відразу після скоєння злочину.
Проте, на цей випадок, у Кримінально-процесуальний кодекс внесено поправку: відповідному органу дозволено затримати та оголосити про підозру. Стаття 482 передбачає, що суддя повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи. Винятком є ситуація, коли ВРП надає згоду на затримання, або, якщо таке затримання є необхідним для попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину. Суддя все одно має бути негайно звільнений, якщо мета такого затримання досягнута, незважаючи на можливість його втечі.
І знову ми стикаємось з тим, що суддя, навіть затриманий на «гарячому», може бути відпущений через недосконалість законів і очікування рішення Вищої ради правосуддя. При цьому, подання про затримання, арешт або утримання під вартою може подавати лише Генеральний прокурор або його заступник. Тож орган, який затримав суддю, має спочатку звернутись до Генеральної прокуратури, і навіть якщо відразу подати на розгляд подання про арешт до ВРП, відповідь все одно може прийти через п’ять днів. А на цей час, суддю мають відпустити, оскільки передбачено затримання особи без судового рішення до 72 годин.
Як це відбувається на практиці
Першого грудня суддю київського апеляційного адмінсуду Ігоря Петрика спіймали на гарячому із $5 тисячами в мантії. Справою зайнялось НАБУ. Сам Петрик заявив, що справа сфабрикована, у ВРП (тоді ще – Вищій раді юстиції) йому повірили та відпустили. Випадок Петрика – не поодинокий. Згодом Вища рада правосуддя рекомендувала судам відпустити двох суддів-хабарників, яких затримали при отриманні $22 тисяч і $14 тисяч відповідно. Причина – детективи НАБУ не подали запит до ВРП. Далі був суддя Любомир Головатюк, якого 12 січня затримали при отриманні хабаря $16 тисяч, а відпустили вже наступного дня.
Звісно, все це не лишилось не поміченим. Так, адвокат Майдану Роман Маселко, коментуючи ці хвилю дивних рішень, заявив , що ВРП тисне на суддів та на правоохоронні органи.
Через рішення судів, продиктовані їм Вищою радою правосуддя, у січні 2017 року розгорівся конфлікт між ВРП та НАБУ. Тоді детективи НАБУ не подали запит про арешт судді Солом’янського суду, а члени ВРП принципово надіслали суду рекомендацію відпустити суддю-корупціонера. Ця ж історія повторилась 10 лютого, коли Апеляційний суд Києва скасував арешт судді Любомира Головатюка, якого підозрюють в отриманні хабара $14 тисяч.
Новиною стало затримання судді-втікача Миколи Чауса в Молдові 1 березня. Вже наступного дня місцеві правоохоронці арештували його на 15 діб, а українські спецслужби підготували документи для його екстрадиції.
Залишається надіятись, що з другої спроби, з урахуванням реформ, порушника вдасться притягнути до відповідальності.
У НАБУ категорично не погодились з новими правилами, оскільки, навіть, якщо вдалось затримати суддю-правопорушника на гарячому, може не вистачити часу для того, щоб обрати запобіжний засіб, на визначення якого надається 60 годин з моменту затримання. В той же час, ВРП може розглядати подання про призначення запобіжного заходу до 5 днів.
Згодом до дискусії приєдналась Генеральна прокуратура України.
Спочатку Юрій Луценко у своєму листі ініціював проведення термінових засідань ВРП і зібрання необхідного кворуму її членів для забезпечення невідкладного отримання згоди на утримання судді під вартою і заявив про свою підтримку позиції ВРП.
Пізніше ГПУ (в особі речниці відомства Лариси Сарган), повністю солідаризувавшись із думкою НАБУ, назвала позицію ВРП незаконною та закликала «утриматися від вільного трактування Конституції України, залишивши ці повноваження компетентним державним інституціям».
У зв’язку з цим, члени ВРП оперативно прийняли зміни до свого регламенту, зазначивши, що подання про надання згоди на утримання під вартою чи арештом стосовно судді, який затриманий під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, розглядається невідкладно після надходження подання у межах строків, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Юристи після аналізу суперечливих статей про затримання судді та його арешту, все ж сходяться на тому, що пояснення Вищої ради правосуддя про те, що правоохоронні органи повинні у будь-якому випадку звертатись до неї, є необґрунтованими та такими, що суперечить законодавству.
«Є проблема з тим, що імунітет судді має бути в принципі функціональним, тобто захищати його лише від репресій за те, що він добросовісно виконує свою роботу, тому те, що ВРП вимагає питати у неї згоди навіть у випадку вчинення тяжкого (наприклад отримання неправомірної вигоди) або особливо тяжкого (наприклад вбивство двох або більше осіб) злочину, - виглядає як спроба заблокувати можливість покарання суддів», - зазначив юрист громадської організації “ЧЕСНО. Фільтруй суд!”
Голова Вищої ради правосуддя Ігор Бенедисюк під час засідання 7 лютого оголосив зміни до регламенту ВРП – під тиском скандалу вони зробили поступку. Подання про надання згоди на утримання під вартою чи арештом стосовно судді, який затриманий під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, розглядається невідкладно після надходження подання у межах строків, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України, тобто протягом 72 годин.
Як бачимо, реформа судочинства, здійснена на вимогу Заходу, мала реформувати суди та унеможливити корупцію, але вийшла частковою,оскільки одразу додались умови «дрібним шрифтом», які фактично нівелюють прийняті закони. Тепер суддів-корупціонерів затримують, показують людям, і все одно відпускають, бо засудити не дозволяє бюрократія.