Право на життя: Як мешканці Придністров’я намагаються вирватись з пазурів «руського миру»

ЄСПЛ засудив окупантів та створив важливий прецедент

Європейський суд з прав людини створив важливий прецедент, який має стати основою майбутніх численних позовів до держави-окупанта Росію з приводу системних порушень прав людини на окупованих прихильниками «руського миру» територіях.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) не належить до числа тих інстанцій, чия діяльність активно обговорюється українським суспільством та широко висвітлюється вітчизняними ЗМІ. Це в РФ, де з адекватним ставленням держави до громадян справи кепські, давно ходить анекдот про адвоката, що видурив з клієнтки п’ять тисяч євро нібито за оплату розгляду безкоштовного насправді позову у Страсбурзі, втім жарти жартами, а в тоталітарній Росії ЄСПЛ – чи не єдина надія громадян на справедливість.

Справа Євгена Колобичка, що розглядалась ЄСПЛ, стала цікавим прецедентом, відповідно до якого Росію тепер можна притискати до стіни за кожен серйозний злочин, скоєний на фактично окупованих нею територіях. Звиачайно, немає жодної гарантії, що Кремль навіть в разі несприятливого для себе вироку стане платити за виставленими рахунками. Але одного разу накопичені за принципом снігової кулі зобов’язання можуть суттєво вплинути на нестабільну сировинну економіку держави зі столицею у Москві.

Про цю історію вже встигли забути (а дехто і взагалі не знав), оскільки сталася вона аж десять років тому. Почалося все з того, що під час літнього призову 2007 року Колобичка було залучено до лав збройних сил так званої «ПМР» для проходження строкової служби. Незабаром рядовий залишив розташування військової частини, втомившись бути жертвою фізичного насилля з боку інших вояків. Після місяця переховування в будинку двоюрідного брата Євгена знайшли та в «добровільно-примусовому» порядку повернули на службу. А на початку наступного року тіло рядового знайшли у Дністрі з ознаками насильницької смерті.

Справа Колобочка - фактична сторона:

Судово-медична експертиза встановила, що жертву позбавили життя, потопивши в річці. Втім приховати численні синці та інші тілесні ушкодження було неможливо, тим більше родичі свого часу сліди побоїв і тортур бачили на власні очі. Батько загиблого, громадянин України (цей нюанс є дуже важливим) Євген Колобичко-старший, спершу намагався знайти винного за допомогою силових структур Молдови, РФ і так званої «ПМР». Прокуратура невизнаної республіки справу відкрила, але швиденько закрила через небажання шукати злочинця. У Молдові трапилося те ж саме, але вже через неможливість відшукати вбивцю. Якою була реакція окупантів? Здогадайтеся самі: «Нас там нема, свою армію ми вивели, тож усі питання до місцевих органів влади у Тирасполі».

Хронічна бездіяльність в підсумку завершилася поданням позову до ЄСПЛ. Позивач та його представники цілком резонно посилалися на статтю 2 Європейської конвенції з прав людини, в якій зазначається, що позбавлення життя не є порушенням норм лише у випадку абсолютно виправданого застосування сили. В якості позивачів передбачувано не опинилося кишенькового кремлівського анклаву в Придністров’ї. Однак разом із Молдовою та РФ претензії з якогось дива було висунуто і на адресу України.

Невідомо, чи надавала якусь аргументацію власних дій російська сторона. Але варто зазначити, що для розуміння сутності ЗС РФ та їхніх напівлегальних з’єднань – сателітів декому буде достатньо освіжити у пам’яті творчість Войновича з колоритним описом «позастатутних стосунків», казарменого гармидеру та інших явищ, характерних для колишньої радянської армії. Тут вже навіть неважливо, наслідком чого стала смерть Колобичка-молодшого – цинічного вбивства чи самогубства, до якого призвели регулярні тортури. Наявний сам факт порушення вищезгаданого права на життя.

Будь-які претензії до української сторони ЄСПЛ відхилив миттєво. Україна, звісно, має за можливості захищати своїх громадян, але не в подібних випадках, де у нас зазвичай зв’язані руки. До того ж, незрозуміло, громадянином якої держави чи державного утворення був загиблий. Якщо він потрапив на службу до збройних сил так званої «ПМР», то вже виникає забагато сумнівів. А закони наші написані були так криво, що подвійне громадянство досі є одночасно не дозволеним і не забороненим. Нам серед відповідачів в будь-якому разі нема чого робити.

Не став суд грішити й на Молдову. В Кишиневі якраз зробили все, що могли, хіба що до винуватців смерті дістатися не могли через відсутність контролю над окупованими територіями. А ось РФ їх не лише контролювала, а й підтримувала в необхідних межах, через що й отримала зобов’язання від ЄСПЛ сплатити 22,4 тисячі євро в якості компенсації родині Колобичка. У відповідному рішенні зазначається, що Москва могла й не чинити безпосереднього впливу на дії місцевої адміністрації, однак без кремлівської «гуманітарної допомоги» невизнана Придністровська республіка давно б вже припинила існування. Тож платити традиційно має той, хто замовляє музику.

По правді кажучи, батько жертви армійських репресій фактичної виплати компенсації може чекати аж до найближчого сніговію у Сахарі, оскільки в Росії зазвичай показово ігнорують ухвали Європейського суду з прав людини. Проте небезпечний для Кремля прецедент все ж створено, і в руках України опиняється додатковий важіль тиску на державу-агресора. Як, коли і кому на нього тиснути – питання інше.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!