На чужій землі: Анексія Закарпаття як типовий приклад політики Кремля

Гей, брати, до світлої мети (с)

Рівно 75 років тому - 29 червня 1945 Закарпаття увійшло до складу СРСР - так Карпатська Україна перейшла від одног тоталітарного режиму до іншого.

Історія неодноразово доводила: самої лише грубої сили недостатньо для того, щоб швидко підкорити собі нові землі. Держава зі столицею у Москві до середини минулого сторіччя набила достатню кількість ґуль, щоб зрозуміти цю просту істину. І розуміння це безпосередньо вплинуло вже на історію незалежної української держави. Хоча б тому, що західні кордони України за певного збігу обставин могли бути зовсім іншими.

Влітку 1945 року країни Східної Європи сприймали СРСР як непроханого, але все ж почесного гостя, якого навіть за бажання не можна було випхати геть. З одного боку заважала вдячність перед червоною армією за звільнення від німецької окупації, з іншого – усвідомлення того, що радянські війська на прояви невдоволення можуть відповісти силою. Побоювання ці згодом виправдаються: протягом наступної чверті століття у більшості країн так званого соцтабору московським «покровителям» довелося вгамовувати протести народних мас кровопролитними методами. Але в перші повоєнні роки багато хто вважав за краще шукати компроміс.

Землі, які хтось називав Закарпаттям, а інші – Карпатською Україною, Москву цікавили давно. Не виключено, що за командою Сталіна війська СРСР спробували б захопити цю територію ще до початку Другої світової війни. Але тоді на шляху червоних було кілька нездоланних перешкод. По-перше, зарано було показувати свою реальну сутність та силу, доки була можливість грати на протиріччях з нацистами, що вже переможно крокували Європою. По-друге, угорці через географічну близькість виявилися більш прудкими і навіть не дали можливості Августину Волошину та його соратникам як слід насолодитися омріяним суверенітетом. Довелося чекати п’ять років, нічого не поробиш.

Восени 1944-го, однак, все склалося діаметрально протилежним чином. В Кремлі чудово розуміли, що напівжива Чехословаччина після деокупації навряд чи буде достатньо сміливою для того, щоб висловлювати якісь територіальні претензії. Тому для успішного приєднання ласого шматка до складу СРСР необхідно було лише обробити потрібним чином місцеве населення.

Політичні ідеї лівого штибу для людей, які звикли жити в умовах цілком розвиненого для тих часів капіталізму, були чужими та неприйнятними за визначенням. А про те, як жорстоко радянські війська придушували спротив по інший бік Карпат, тут чули ледве не з перших вуст.

Балтійський варіант із «необхідністю захисту російськомовного населення» тут не спрацював би в жодному разі, оскільки російськомовних мирних жителів треба було шукати вдень з вогнем. Тому московська пропаганда почала діяти в іншому напрямку. Перш за все довелося максимально демонізувати угорців. Особливих зусиль докладати не довелось - після тривалої окупації та репресій проти неугорського (особливо українського) населення мадярів і так не надто любили. Хоча зараз цей факт, звісно, видасться дещо дивним.

Проте самої лише ненависті до «спільного ворога» тут було недостатньо – потрібно було ще й схилити місцевих до демонстрації проявів щирої любові та вдячності до нових господарів. Закарпатське крило чехословацької компартії на чолі з Іваном Туряницею протягом кількох місяців працювало в поті чола, переконуючи земляків в тому, що в складі СРСР їм точно гірше не буде. Політична автономія… А кому вона буде потрібна за наявності сильних покровителів? Не можна сказати, що процес промивання мізків дав той результат, на який очікували оптимісти в Кремлі, проте більшість (нехай і не абсолютна) населення до літа 1945-го примирилася по суті з перетворенням рідного краю на ще одну область УРСР.

29 червня 1945 року: Закарпаття офіційно стає частиною СРСР

Офіційно факт анексії було затверджено 29 червня у Москві, де представники СРСР та ЧСР поставили підписи під відповідною угодою. З юридичної точки зору все це виглядало кумедно. Відповідно до чехословацьких законів мова йшла про автономію під назвою Підкарпатська Русь, з радянського боку говорилося про незалежне державне утворення під назвою Закарпатська Україна. Проте незалежність ця була удаваною, оскільки жодного представника цієї «держави» до Кремля тоді не запросили. Навіть дивно, що з моменту підписання угоди до остаточного перетворення на Закарпатську область минуло більш ніж півроку – це можна пояснити хіба що бажанням замилити очі декому на Заході.

При цьому не варто забувати про головне: закарпатські українці аж до 1949 року чинили активний опір новій владі. Українська мова активно утискалася, проти релігійних діячів УГКЦ проводилися репресії. Про місцевий повстанський рух згадують не так часто виключно через те, що його масштаби в порівнянні з діяльністю ОУН та УПА по той бік Карпат видаються несуттєвими. Але слів з пісні не викинеш.

Ось таким чином і було зроблено передостанній крок до сформування території сучасної України. Сталін та його оточення дивним чином виявилися силою, що традиційно намагалася зробити зло, але ненароком зробила (нехай і не для всіх) корисну справу. Це, однак, не означає, що тоталітарний червоний режим заслуговує на схвальні відгуки. Просто іноді на деякі історичні події треба дивитися більш ніж з одного ракурсу.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Підписуйтесь на наш канал в Telegram і отримуйте підбірку тільки цікавих та важливих новин!

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!