Гірська легенда. Історія Карпатської України як приклад незламності

15.03.2017, 17:00
Мить Незалежності - фото 1
Мить Незалежності / territoryterror.org.ua

Рівно 78 років тому - 15 березня 1939 року було проголошено незалежність Карпатської України. Два дні в якості незалежної держави – доробок начебто невеликий. Але не можна забувати про героїчних українських діячів, що ризикнули голосно заявити про себе тоді, коли все було проти них.

З перших днів незалежності України щонайменше в колах представників гуманітарних наук точиться запекла дискусія на тему того, що ж все-таки сталося 24 серпня 1991 року – здобуття чи відновлення певних історичних традицій. Прихильники версії номер два люблять хапатися за найтонші соломинки, і декого це може не на жарт роздратувати. Але соломинки ці все ж існують, нехай про них і не було заведено згадувати протягом тривалого часу. І приклади нетривалих за віком державних утворень виглядають показово навіть зараз. Незалежність одного з таких було проголошено рівно 78 років тому, 15 березня 1939 року.

Гірська легенда. Історія Карпатської України як приклад незламності - фото 38411

Мабуть, у жодному радянському друкованому джерелі ви не знайдете згадок про Карпатську Україну. А якщо і знайдете, то забарвлення їх буде суто негативним. Кремлівські літописці не любили згадувати про жодні прояви націоналізму, що в ті часи в Москві дорівнювався до злочину.

Парадокс в тому, що на час створення суверенної республіки на Закарпатті СРСР на ці території не претендував в принципі – вони дісталися йому лише після Другої світової війни, коли угорцям як колишнім членам гітлерівської коаліції довелося трохи посунутися вбік. Проте, за умови певного опору з боку місцевих антирадянських загонів у перші повоєнні роки довелося вести потужну контрпропаганду.

Зараз, після ретельного аналізу історичних фактів, можна впевнено заявити, що групі українських політичних діячів на чолі з Августином Волошиним і пощастило, і не пощастило водночас. Років з вісімдесят тому стан справ у Європі був непевним через активність нацистської Німеччини.

Гірська легенда. Історія Карпатської України як приклад незламності - фото 38412

Адольф Гітлер довго примірявся до потенційних територіальних трофеїв, але щойно стало зрозуміло, що опоненти в обличчі Англії, Франції та їхніх союзників здатні лише говорити, а не займатися справжнім опором, процес загарбання розпочався. І першими в межі нової німецької держави увійшли території колишньої Австро-Угорщини.

Підкарпатська Русь на той час перебувала у складі Чехословаччини нібито на правах автономії, про що свідчили рішення Сен-Жерменського та Тріанонського мирних договорів. Але насправді жодних кроків для створення справжньої автономії уряд у Празі не зробив і жодних зусиль не доклав, якщо не рахувати старань українських політиків. Що цікаво, президент республіки Едвард Бенеш мав бажання зробити усе так, щоб жодна з національних меншин не відчувала дискримінації. І дійсно, незадовго до анексії над цим почали працювати, але суто у теоретичній площині.

Позиції самих українців в майбутній Карпатській Україні певний час не були досить міцними. Треба розуміти, що історично та культурно цей регіон протягом століть був пов'язаний з Угорщиною. Мадярам майже за сотню років до цих подій вже довелося не без успіху поборотися за свої права і фактично спровокувати переформатування імперії Габсбургів. Тому їхнє небажання відпускати з-під контролю цікаву для них територію було цілком зрозумілим. На руку їм було і те, що строкатий чехословацький уряд ніяк не міг досягнути згоди у питаннях, що стосувалися Підкарпатської Русі.

Гірська легенда. Історія Карпатської України як приклад незламності - фото 38410

Були тут і власні москвофіли, що аж ніяк не має дивувати сучасного пересічного українця. Мода на захоплення Російською імперією (точніше, тепер вже тим, на що вона перетворилася) на землях Правобережної України минула аж після того, як вони потрапили під каблук радянської влади і сповна відчули на собі усі нюанси червоного терору. А до цього навіть серед прихильників автономії Підкарпатської Русі вистачало тих, хто бажав орієнтуватися на Москву. Серед інших можна і варто згадати, наприклад, першого голову автономного уряду Андрія Бродія, а також його соратників Фенцика, П’єщака і Бачинського. Вони виступали категорично проти ідеї суверенітету, яку вже протягом 1938 року проголошував Августин Волошин та підтримували його прибічники.

«Любов до всього російського», тим не менш, не заважала Бродію та компанії лобіювати угорські інтереси і тихцем вести перемовини з угорським урядом про можливе приєднання краю. У листопаді 1938-го здалося, що конфронтація завершилася за принципом «ні вашим, ні нашим»: перший Віденський арбітраж віддав приблизно восьму частину Підкарпатської Русі мадярам, більшу частину земель лишивши при цьому під чехословацькою юрисдикцією. Але що то була за частина. Ужгород, Мукачеве, Берегове – усі найбільші міста регіону відійшли до ідеологічного супротивника. Незважаючи на старання проукраїнських сил, було очевидно, що рано чи пізно Угорщина за наявності моральної підтримки Гітлера загарбає і решту Карпатської України.

16 березня 1939 р., на другий день після проголошення незалежності, угорські танки окупували вулиці Хуста, столиці Карпатської України - фото 38650

Чотири з лишком місяці в якості повноцінної, повноправної автономії та два дні в якості незалежної держави – доробок начебто досить скромний. Але не можна забувати про дійсно героїчних українських діячів, що ризикнули голосно заявити про себе тоді, коли всі оточуючі фактично були проти них. Недарма на Сході говорять, що миша завжди пробіжить там, де не пройде верблюд. І малими силами іноді можна зробити те, на що не здатна багатотисячна юрба.

Головне – не забувати про звитяги дідів.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу

Публикации