Перепис на віки. Що треба виправити у шкільній програмі з історії України

У полі зору президента - історія / прес-служба президента України

Днями президента України пана Петра Порошенка осяяла цілком логічна думка: якщо вже боротися за свідомість підростаючого покоління, то боротися треба до кінця.

Зажадав Петро Олексійович виправити усі фактологічні та ідеологічні помилки, що їх припустилися автори шкільних підручників з історії. Виправити не власними руками, звісно ж – для цього доведеться скористатися послугами істориків, яких спеціально для цього навчали в тому числі - і за державний кошт.

Усе в цьому задумі виглядає чудово, за винятком одного нюансу. Не народилася ще людина, яка змогла б написати такий підручник з історії, який влаштував би абсолютно всіх. У нескінченних війнах та конфліктах завжди є щонайменше дві сторони, до яких під час написання в ідеалі треба ставитися максимально неупереджено. Практика показує, що цю умову виконати неможливо, особливо у країні, в якій саме зараз відбувається війна, ініційована географічним сусідом. Ба більше, у нашому випадку правильно розставлені акценти мають допомогти виграти вищезгадану ідеологічну боротьбу. Так що треба дійсно обирати між всеохоплюючою толерантністю та гіркою правдою.

У шкільній програмі з історії України насправді вистачає білих плям та сірих зон. Узяти хоча б Переяславську раду та підписані під час неї папери, які досі подаються деякими джерелами як видатне досягнення української дипломатії. І майже ніде мова не заходить про глобальні наслідки підписання Переяславської угоди (і ніхто не говорить, що цих документів ніхто не бачив вже кілька сотень років). Майже ніхто не зауважує, що наші землі в середині сімнадцятого століття фактично опинилися між Сциллою та Харибдою, і не факт, що Богдан Хмельницький зробив правильний вибір між Москвою та Варшавою. Уся інформація подається під тим самим соусом, що й двадцять років тому, коли Росія ще цілком офіційно була для України "другом, товаришем і братом".

Варто також розставити усі крапки над І в історії російсько-шведської війни. Чому? Та тому, що чимало українців і досі не знають, на чиєму боці воювали їхні предки. Шведи, навпаки, чомусь знають усе чудово і допомагають відновити історичну пам’ять, постійно додаючи: "Ми з вами були по один бік барикади, по один бік і лишаємося". Паралельно треба остаточно визначитися з історичною роллю Івана Мазепи, якого навіть підручники кількарічної давнини швидше демонізують, ніж героїзують. Хоча чого ще було чекати від міністерства освіти, яке очолював негідник Табачник?

Табачник завдав освіті величезної шкоди

До речі, раз вже згадали про одіозного екс-міністра, то варто згадати і про головний його вибрик. Якщо прочитати те, що написано у підручниках історії, виданих під час тривалого панування нині громадянина Ізраїлю, то може скластися цілком хибний висновок про те, хто був справжнім агресором під час Другої світової війни. Бідні німчики ледве не до Азербайджану за нафтою йшли і заблукали, а кляті бандерівці їх, бачте, змусили воювати проти червоних! ОУН, УПА та інші учасники національно-визвольної боротьби якщо і згадуються, то виключно у негативному ключі. У людей, які переписуватимуть ці розділи, звичайно, буде спокуса вдаритися до інших крайнощів, але краще все ж намалювати максимально правдиву, нехай і іноді незручну для декого картину.

Виявляється також, що чимало українців нічого не знає про "бійців невидимого фронту", які десятиліттями боролися за права української мови та української культури. От давайте будемо відвертими – вам про щось говорять такі імена, як Микола Аркас чи Агатангел Кримський? Дев’ять з десяти опитаних зазвичай відповідають однаково: "А хто це?". Якщо вже ми вирішили в усьому брати приклад з Америки, то і шанувати пам’ять невидимих на перший погляд героїв треба по-американськи. Причому своїх героїв, а не Котовських, Щорсів, Косіорів та іншу червону пошесть.

Інша крайність. Посібник з історії України для 10-11 класів, що показує керуючу роль партії

Але головне прохання до авторів поправок все ж пов’язане з сучасністю. Пані та панове, не треба повторювати помилки попередників та активно пхати до підручників те, чого там не має бути. Наприклад, біографію діючого президента, причому не повну, а без жодного гострого кута. Не треба наганяти на сторінки політичного шуму – учням середньої школи він потрібен менш за все. Один геній тележурналістики, звичайно, колись казав про "сучасність, що вже стала історією". Але повірте, на все є свій час.

Не варто також обмежувати наведення ладу у шкільній програмі з історії України самими лише правками у підручниках. Кожна область має чималу кількість історичних пам’яток, про які школярі зазвичай дізнаються лише з засобів масової інформації. Екскурсії в теплу пору року – це можливість поєднати приємне з корисним. А деякі міста (Полтава, наприклад) взимку під сніговою ковдрою виглядають навіть більш розкішно, ніж влітку в зеленій одежині. Але для цього потрібне бажання щось робити на місцях, бо згори такі накази навряд чи хтось спускатиме.

Кінець кінцем, ми усі маємо спільну мету – виграти боротьбу за свідомість нових поколінь.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!