На лінії вогню. Донецький аеропорт як частина української історії та міфології

09:56, 26 мая
4
ДАП як символ - фото 1
ДАП як символ

26 травня 2014 року українські військові завдали жорсткої поразки “руському миру”, більше того - могли його знищити у зародку. Якими видаються ті події через чотири роки - розповідає Без Табу.

Історія Донецького аеропорту людині без знання ситуації може здатися суцільним набором символічних дрібниць. Найдивніше те, що так воно за великим рахунком і є. Це немов страшний сон, кожна сцена якого під час ранкового тлумачення має велике значення. Бо без деталей неможливо скласти повну картину подій.

Саме Донецький аеропорт став, як цинічно це не прозвучить, ідеальним символом вторгнення війни та кровопролиття у мирне життя. Раніше в цьому контексті найбільш актуально виглядали об’єкти спортивної інфраструктури, збудовані під зимову Олімпіаду-84 у Сараєво. Оповита чагарником колишня бобслейна траса або трамплін, від якого хіба каркас лишився – ці кадри забути важко, навіть якщо побачити їх лише одного разу. Але давайте вже відверто: об’єкти ці (як часто буває у випадку з великими спортивними змаганнями) будувалися та планувалися ледве не під одноразове використання. Що з війною, що без війни зараз на тому місці швидше за все росли б бур’яни.

На лінії вогню. Донецький аеропорт як частина української історії та міфології - фото 48218

Стихійний цвинтар у олімпійському селищі в Сараєво / фото - Getty Images

На лінії вогню. Донецький аеропорт як частина української історії та міфології - фото 48219

Кладовище - єдина стабільно працююча установа в “ДНР” / фото - Getty Images

Тут же ж все мало бути зовсім інакше. Можна згадати про те, що офіційним приводом для реконструкції стало проведення Євро-2012 – не факт, що за інших обставин аеропорт стали б суттєво оновлювати. Але в будь-якому випадку це було «оновлення на віки», причому переважно за рахунок українських платників податків. Байки про іноземні інвестиції так і лишилися байками, а підсумкові витрати в три з половиною рази перевищили початково-планові. От тільки недарма сусіди-білоруси завжди говорять, що від краденого не розтовстішаєш. Чи не так, пане Колесников?

Відкриття  ДАП. Фото з іншогго життя - фото 48225

Відкриття ДАП. Фото з іншого життя

Зараз, мабуть, варто навіть порадіти тому, що 875 мільйонів доларів пішли переважно в нікуди. Якби окупантам вдалося захопити стратегічно важливий об’єкт, то хід війни дуже швидко змінився не на користь українських сил. Не було б ніяких наземних «гуманітарних конвоїв» - усі необхідні ресурси вороги отримували б повітряним шляхом, доки західні партнери традиційно висловлювали занепокоєння і стурбованість.

Можна скільки завгодно говорити про те, що подальший масштабний наступ вглиб території України кремлівські куратори не планували (авжеж, планували, але спіймали облизня). Але хто знає, як би все могло піти за наявності такого надійного опорного пункту, як Донецький аеропорт? Про такі вибрики альтернативної реальності краще навіть не думати.

Українські герої - фото 48224
Українські герої

Наступне зауваження теж може видатися комусь цинічним. Проте тривалі бої в цьому районі лишили цілком позитивний слід щонайменше в українській міфології. Нам дуже не вистачало власної військової легенди на зразок царя Леоніда та трьох сотень спартанців.

Звичайно, ніхто крім безпосередніх учасників тих подій не знає, як усе відбувалося насправді. Достеменно відомо лише одне: від самого початку чисельну перевагу мали об’єднані сили окупантів, а не наші бійці. Але вийти відносно цілими та неушкодженими з заруби, в якій на одного свого переважно припадає двоє-троє-п’ятеро чужих, завжди почесно. І слово «кіборг» у нових поколінь українців асоціюється вже не з голлівудськими витворами на науково-фантастичну тематику. Кіборг – це не Арнольд Шварценеггер у ролі Термінатора, а непримітний, на перший погляд, герой, що пройшов крізь пекло Донецького аеропорту. Хоча прибічники окупантів, звісно ж, охоче посперечаються з таким визначенням.

Дещо з цього приводу доведеться дописати і в підручники з військової справи. Що саме? Наявність переваги у кількості «гарматного м’яса» в жодному разі не гарантує навіть локальної звитяги, не говорячи вже про перемогу у битві за стратегічно важливий плацдарм – раз. Навіть некваліфікована з точки зору військової підготовки та практики людина може за кілька днів стати справжнім асом – два. Якщо не можна захистити об’єкт від загарбників, треба зробити так, щоб загарбники зруйнували його власними руками – три. За великим рахунком, усі перелічені вище тези відомі давно, але вісім місяців запеклих боїв на околицях Донецька видаються ледве не ідеальною ілюстрацією до них.

1 - фото 48223

фото - Getty Images

Біда, однак, в тому, що стовідсоткових переможців тут нема і бути не може. Україна в цій історії з аеропортом програвати почала ще тоді, коли Ахметов, Колесніков та їхнє оточення почали тягти з державного бюджету додаткові грошики. Вам теж здається, що кількасот мільйонів доларів в період цілком рішучих реформ не були б зайвими? Росія програла ще тоді, коли затіяла цю війну, оскільки на дворі вже не радянська доба, і методи тих часів не можуть бути дієвими.

Але більше за інших втратили мешканці Донецька та тієї частини Донбасу, що зараз опинилася «між двох світів». І аеропорт, що колись забезпечував чималу кількість людей робочими місцями, а зараз перетворився на руїни – лише дрібничка, одна з тих маленьких деталей, що формують в підсумку повну картину.

1 - фото 48222

фото - Getty Images

Виявилося, що в одну мить можна втратити усе, просто вийшовши на вулиці та закликавши президента сусідньої держави ввести війська. Ті ж, хто на вулиці не виходив і не заважав цьому процесу, стали жертвами «принципу Німеллера». Хоча питання щодо відповідальності та бездіяльності критичної меншості досі лишається дискусійним, адже було чимало українців, що були проти “ДНР”, але справжній голос Донбасу тоді не був почутий. Програв навіть Рінат Ахметов, хоча на перший погляд його стратегія (всістися одночасно на якомога більшу кількість стільців) видавалася стовідсотково виграшною.

Так чи інакше, але події 26 травня 2014 року назавжди змінили щонайменше українську історію.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Матеріал вперше побачив світ 26/05/2017 на Без Табу

Без Табу
4
Публикации