Мій брат Каїн: Вбивство Руслана Юрченка як символ сумної епохи

Офіцер ЗСУ на лаві підсудних

Минулих вихідних у Києві у черзі на маршрутку було вбито людину. Зробив це офіцер-АТОвець. На жаль, ця подія вписується у реалії нашого сучасного життя.

Кожного року в другій декаді лютого з’являється привід згадати про людей, яким поламала життя та особливо психіку війна. Війна чужа, загарбницька, нікому не потрібна та в підсумку програна. Це саме звідти – Афганістану - до нашого лексикону прийшли такі суто армійські поняття, як «вантаж 200» та «вантаж 300», а зовсім не з Донбасу, де вже четвертий рік точиться російсько-українська війна.

Згадувати і про те, що радянська держава, яка проголошувала себе милосердною до власних громадян, навіть палець об палець не вдарила задля реабілітації тих, кого пафосно називала «воїнами-інтернаціоналістами». Але відтепер у нас буде своя історія про «брата Каїна», що Афганістану не стосується. Нажаль, а не на щастя.

Вбивство Руслана Юрченка шокувало українців

Вбивство шеф-кухаря та батька двох дітей Руслана Юрченка військовослужбовцем-контрактником в Києві Дмитром Балабухом, чітко дало зрозуміти, що ми всі разом нагадуємо багатоніжку, яка кульгає приблизно на дві третини власних кінцівок. Навіть зараз, коли невідомо, дійде справа до суду чи ні, назовні вилізло чимало вад суспільства та побуту, виправити які потрібно було ще позавчора. Але здається, що їх не виправлятимуть і післязавтра.

Питання до категоричних противників вільного продажу вогнепальної зброї: чи розумієте ви, що за збігу обставин людину можна навіть в ложці води втопити, не говорячи вже про вбивство щойно придбаним на імпровізованому базарчику кухонним ножем? Загиблий загинув від точного на диво удару в серце зі спини, і це при тому, що його фізична підготовка та навички самозахисту були ідеальними. Пересічний українець може наробити дурниць без пістолету. І так само може їх не наробити, якщо знатиме, що у відповідь на свої дії ризикує отримати кулю в лоба. Цілком легально та в межах самооборони, якщо раптом що.

Загиблий мав чудово фізичну форму, але то йому не допомогло

Питання до невдоволених повільною, але все ж реформою транспорту на всіх рівнях: вам все ще здається, що великі автобуси є шкідливим явищем, бо і викидів в атмосферу від них більше, і місця на дорозі займають забагато? Якби замість задрипаних «спринтерів» людей на міжміських напрямках перевозили б кращими транспортними засобами, то жодних черг за нормальних умов не було б. В тому числі і зловісної черги неподалік станції метро «Чернігівська», в якій було вбито Юрченка.

Питання до тих, хто вважає, що на рівні збройних сил Україна стовідсотково поборола совкові комплекси та недбальство: вам після цієї надзвичайної події не почали надокучати розумні сумніви?

Ветеран АТО на контракті перебуває за межами своєї частини без поважної причини, тобто у самоволці – раз. Він гуляє столицею під дією алкогольних та/або наркотичних речовин – два. Його безпосереднє начальство при цьому невміло виправдовується, розповідаючи щось про «ніде не зареєстроване офіційно відрядження» – три. Вибачте, але це, говорячи військовим жаргоном, справжнісінький зальот. І навіть публічні вибачення на адресу родини вбитого з боку умовного Муженка (яких чомусь дехто почав вимагати) зроблять поточну картину менш сумною.

Версія друзів загиблого

Але головна проблема полягає в іншому. Здається, треба примиритися з тим, що ми вже маємо власних «братів Каїнів». Не радянсько-афганських – ті вже стрімко вимирають, навіть не наблизившись до пуття до середнього віку пересічного українця. А саме наших, які пройшли через пекло Донбасу. І мова навіть не про сумнівних кадрів на зразок деяких колишніх бійців «Торнадо», адже вони ще до початку війни були своєрідним «плодом отруйного дерева», а про тих, кого зламала саме ця війна.

Версія речниці 72 бригади. Олена Мокренчук наполягає, що Юрченко, який був прихильником «руського миру», образив АТОвця

Не треба бути віщуном, аби передбачити просту річ: саме на посттравматичний синдром як на основну лінію захисту зроблять ставку адвокати вбивці Юрченка, якщо суд одного дня все ж розпочнеться. Якби не цей нюанс, то вимальовувалося б невідворотне покарання за статтею 115 з кількома обставинами, що провину безумовно обтяжують. А так карту безумства досвідчений фахівець з юридичною освітою може розіграти непристойно легко. Головне, щоб на цій справі не схотілося попіаритися комусь із суто політичних шоуменів на кшталт Матіоса.

Про нову версію афганського синдрому

І якщо насправді виявиться, що клепку з голови вбивці вибили події на Донбасі, то очевидною буде і провина самої держави. Адже якщо винести за дужки кілька проектів, запущених на голому ентузіазмі Дніпропетровської ОДА, вийде, що реабілітація ветеранів нескінченної війни з Росією та росіянами – і досі справа суто приватна, волонтерська, а не державна, як мало б бути в ідеалі. Можна в якості виправдань звертати увагу на дефіцит висококласних фахівців, а не просто людей з дипломом психолога, можна запевняти, що під цю справу треба шукати приміщення, ресурси і таке інше. Але чотири роки тому здавалося, що нам і воювати-то нема чим і нема ким. А зараз ми стоїмо і під натиском ворога наче не надто прогнулися, якщо прогнулися взагалі.

Втім, пам’ятати треба і про інше. Жоден справедливий суд, жодна фінансова допомога не поверне дружині чоловіка, якого вбили на її очах. А дітям – батька. Дехто вже встиг записати прізвище Юрченка до списку дійсно сакральних жертв поруч із Нігояном, Вербицьким та Жизневським і, мабуть, виявився правим. Проте скільки ще шкоди собі та оточуючим заподіють ті, хто опівночі виходять п’яними з безалкогольних барів і не сплять на ліжках, бо бояться впасти?

Цього не знає ніхто.

P.S. Лише у вівторок по обіді вдалося натрапити на справжню альтернативну думку, зокрема, допис речниці 72 ОМБр Олени Мокренчук. Усе там прозвучало передбачувано, навіть те, що майбутнього вбивцю за кілька хвилин до злочину майбутня жертва попрікнула не шматком хліба, але правом пільгового проїзду. Правда, в цій ситуації як завжди буде щонайменше дві. Проте назовні вилазить ще одна суттєва вада держави – уся ця нескінченна павутина пільг, від яких ніхто не хоче відмовлятися.

Як Вам такий ракурс?

Ветеран АТО Сергій Місюра пропонує подивитись на проблему ширше

І дарма, мабуть, вже зараз засвітили підрозділ, в якому служив Дмитро Балабух. Бо це та сама 72 ОМБр, яку один колишній волонтер, а нині недолугий політик вважає «єдиним визволителем Маріуполя». Хлопцям і так через нього перепало чимало негативу, а з урахуванням того, що останнім часом до спортивних клубів на зразок «Гермеса» (в якому тренувався загиблий Юрченко) намагаються примазатися «орли Білецького» та інші начебто праві радикали, ми можемо на рівному місці отримати привід вже для суспільної війни. І комусь це таки буде вигідно.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!