Контрабанда війни. Що робити з російськими книжками?

У 2010 році у Сімферополі "вітренківці" спалили підручники з історії України / ТСН

З 2012 року імпорт російських книжок в Україну скоротився у 10 разів. Але пропагандистський контент з того боку кордону готували давно і у великих кількостях, і його треба кудись подіти. І якщо не вийшло з Харковом, то може вийти з Кримом.

Ще у 2009 році Арсен Аваков обурювався у своєму блозі на «Українській правді» видавництвом у Росії фантастики про російсько-українську війну. Технічні моменти створили кумедну ситуацію – блог написаний ще тоді, коли Аваков не був міністром внутрішніх справ, але з підпису у публікації цього не скажеш. Власне, адекватніше виглядало би, якби публікація була підписана чимось на зразок – губернатор, поціновувач фантастики, організатор харківського фестивалю фантастики «Зоряний міст».

Коло фестивалю паслися, окрім харківських, київських та російських письменників, і ті, хто до фантастики як жанру ставився прохолодно, але цікавився різними дискусіями та зустрічами у рамках фестивалю. Але росіяни приїжджали регулярно, у великій кількості. І тоді це – ані ззовні, ані у дискусіях, ані у змісті номінованих книжок – не виглядало, як якась диверсія. Хоча, зрештою, і забавки рольовика Гіркіна до певного моменту мало кого турбували.

Тепер фестиваль не проводиться – спочатку далися взнаки міжусобні війни Авакова і Кернеса, а потім учасники фестивалю з початком Майдану і війни банально пересварились, у випадку з Лук’яненком – так взагалі дуже гучно, на увесь інтернет. Але після цього багато з російських гостей просто мовчки переключилися на інші конвенти. Бо спостерігаючи за фестивалем приблизно з 2005 року, і співставляючи із тим, що відбувається на російських конвентах, можна помітити, що «Зоряний міст» був такою собі філією. Точніше, мав стати. Але вчасно самоліквідувався.

Наприклад, у січні наступного року під Москвою планують конвент «Басткон», за результатами якого видадуть збірку «Прикладна конспірологія». Схоже, бойові дії позбавили росіян необхідності взагалі якось себе стримувати.

Ще у 2015 році, говорячи про необхідність ліцензування російських книжок, провідні українські видавці ділилися чужими «рецептами» - за їхніми словами, близько половини книг з Росії завозиться в Україну нелегально, такса – біля 500 євро з людини. Власне, така собі поправка до статистики, наведеної на початку – за словами віце-прем’єра В’ячеслава Кириленка, дані по експорту нелегальне ввезення не враховують.

Також лунали застереження, щоб у гонитві за пропагандистською літературою не постраждала дитяча, навчальна, адекватна художня (хоча хто оцінюватиме адекватність?) і магазини, що такі книжки продають, не зникли зовсім. Бо все одно від їхнього існування українському видавничому ринку ані краще, ані гірше не стане. А всередині країни варто просувати і російськомовну українську книжку – і це випадок, коли меседж в атмосферу, який ніби озвучується, але толку з того.

Щодо підручників, до речі, теж не все так однозначно. Історія, наприклад, буває різна. У жовтні 2014 року у Росії вийшла книжка «Історія Криму». Кримське ханство там представлено, як розбійницька держава, трагічним подіям депортації кримських татар приділено лише чотири абзаци. І новини про те, що наклад дуже швидко розійшовся, хай би тішили росіян, та і все. Але через теперішні нюанси юрисдикції така література спокійно може потрапляти на тимчасово окуповану територію Криму, поза будь-якими українськими квотами та ліцензуванням. Та і весь описаний на початку тексту інформаційний шлак потраплятиме на півострів без проблем. А порівняно з цим футболки з Путіним на торгівельних розкладках у курортних містах – дитячі забавки.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!