День партизанського безслав’я: Як Леонід Кучма підкупив електорат фальшивим святом

День партизанської слави - подарунок хитрого Кучми / Фокус

Оглядач Без Табу розповідає - чому День партизанської слави, що його мусимо відзначати 22 вересня, - це типове свято курця, а не здорової людини.

Останні три з лишком роки – це історія нескінченної боротьби України та українців з токсичним радянським спадком та радянською ж історичною пам’яттю. Іноді в процесі розвінчування певних міфів та культів раптово виявляється, що місцеві прихильники тоталітарного червоного режиму доклали до їхньої розкрутки значно більше зусиль, ніж творці-пропагандисти. І від цього на душі стає, м’яко кажучи, неприємно і неспокійно. Якось небезпечно жити з колаборантами, що постійно дихають тобі в спину.

Сьогодні, наприклад, в Україні має відзначатися свято, про існування якого майже ніхто і не знає – День партизанської слави. Започатковувався він свого часу «на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їх пам'яті». Зовні це все дуже схоже на період пізнього розвиненого соціалізму, коли з «Великою Перемогою» почали носитися як з писаною торбою. Але сумна правда є значно цікавішою за якусь типову забаганку Брежнєва.

Автора цієї «геніальної» ідеї дійсно звуть Леонідом, і до дніпропетровського клану він має прямий стосунок. От тільки прізвище його не Брежнєв, а Кучма. І створення свята «майже для нікого» в хронологічному плані було дуже доречним. Відповідний указ за номером 1020/2001 було підписано майже 16 років тому – 30 жовтня, за три роки до найближчих президентських виборів, в яких колишній директор Південмашу відповідно до конституційних норм брати участі вже не міг. Проте основний розрахунок робився саме на майбутнє, і цьому є достатньо пояснень.

Саме в цей період пасивне ще в цілому громадянське суспільство почало висловлювати невдоволення поведінкою правлячої еліти. Кілька акцій під загальною вивіскою «Україна без Кучми», розмальовані непристойними в тому числі написами із підбуренням до скидання влади написи на стінах та парканах… Після здобуття країною незалежності такого ще не траплялося. Діючий президент хотів, щоб ситуація заспокоїлася, і водночас мав намір спростити обрання головою держави людині, на яку сам Леонід Кучма вкаже пальцем. Конкретної кандидатури, щоправда, поки не було – про Януковича заговорять лише наступного року.

Кучма та Янукович - майстри церемоній

Як можна найбільш ефективно задобрити найбільш активну під час виборів категорію населення, тобто пенсіонерів та пільговиків? Правильно, за допомогою дармових пакетів з грошовою або іншою матеріальною допомогою. Роздавати їх просто так – зайвий раз привертати до себе увагу та напрошуватися на звинувачення в підкупі виборців. Тому треба вигадати якийсь привід, бажано - державне свято, причину чи винуватців якого свідомі радянські громадяни несамовито схвалюють і навіть пишаються. Ось так і вирішили витягнути з нафталіну партизанські легенди.

Вийшло все, як і водиться за законами жанру, в кращих традиціях незрозумілого свята, що тоді ще відзначалося в Україні 23 лютого. Ніхто не аргументував, чому саме 22 вересня має бути святковим днем – визначних військових перемог цього дня не було, а надто тих, які були б безпосередньо пов’язані з партизанами. Ніхто не став розбиратися, кого саме варто вшановувати цього дня – списки партизанів під час війни ніхто не вів, а по її закінченню розплодилося чимало байок та побрехеньок. Більше того, ніхто до пуття не розібрався і з тим, яких партизанів шанувати – борців із загарбниками в будь-якому вигляді чи позаштатні загони радянських спецслужб.

Головне, що ця абстрактна ідея влучила саме в ту електоральну зону, в яку планувалося влучити. Підстаркуваті члени культу «Великої Перемоги» зраділи тому, що про них та їхніх мертвих вже соратників згадала влада. А коли соціальні працівники (в ті дикі часи політики ще не витрачали додаткових грошей на «волонтерів-одноденок», а натомість нахабно користувалися адміністративним ресурсом) рознесли пакунки з допомогою незаможним громадянам, стало зрозуміло, що авантюра вдалася на сто відсотків. Не дивно, що за кілька років Янукович вже в якості президента надавав Дню партизанської слави велике значення. Але восени 2004-го цей трюк не допоміг йому перемогти.

Дивно те, що аналогічне значення надавалося цьому фальшивому святу за часів президентства Ющенка. Навряд чи це була спроба залучити на свій бік певну частину виборців – ті, хто голосували за біло-блакитних, навряд чи стали б підтримувати помаранчевих. Ще один компроміс із заклятими нібито ворогами? Можливо, можливо. Якщо це так, то зрозуміло, що в тому числі згубило політичну еліту, що прийшла до влади на хвилі першого Майдану. Не всіх, але таки згубила.

І зараз, коли нездорові антиукраїнські сили в черговий раз обурюватимуться через «штучність» Дня захисника України, що припадає на Покрову, можна у відповідь показати їм - ось, мовляв, по-справжньому штучне свято, для якого навіть вихідного на момент створення вигадувати не стали. І це в ті часи, коли додатковий день відпочинку можна справді було вважати заохоченням! Одне лиш поки незрозуміло: якою є справжня реакція нинішньої влади на черговий привід для роздачі гречки?

Чим раніше матимемо відповідь на це питання, тим краще.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!