Жертва Тумгоєва: Чи має Україна моральне право на екстрадицію до Росії

16:55, 14 сентября
ГПУ накликала новий скандал - фото 1
ГПУ накликала новий скандал

Без Табу про те - чи варто було України видавати кремлівським спецслужбам ворога Росії – інгуша Тимура Тумгоєва, на якого у РФ чекає неминуча смерть.

Те, що на п’ятий рік російського вторгнення до України ми досі не розірвали дипломатичних відносин з державою-агресором, за бажання можна зрозуміти і виправдати певними шкурно-протокольними інтересами. Принаймні, до відмови від «дружби» з РФ відповідно до умов ганебного договору 1997 року українська політична еліта майже дозріла. Але неприємний подив викликає збереження інших, менш тісних та критичних зв’язків. Особливо тоді, коли лояльним людям раптово відповідають злом на добро.

Скасування угоди про екстрадицію було б цілком логічним кроком, адже кримінальне переслідування за надуманими приводами все ще є потужною зброєю у московських руках. Під удар перш за все потрапляють ті громадяни Росії, які з різних причин досі не встигли чи не виявили бажання отримати українське громадянство, а до цього брали участь у бойових діях на Донбасі на українському боці. Парадоксально якось виходить: на Банковій дають добро видавати паспорти із тризубом на обкладинці токсичним російським псевдолібералам на кшталт Шехтмана чи людям, яких спецслужби РФ аж до рівня радників Порошенка можуть пропхати. А численних добровольців показово ігнорують.

Жертва Тумгоєва: Чи має Україна моральне право на екстрадицію до Росії - фото 147559

Тимур Тумгоєв - жертва обставин

Тимуру Тумгоєву це ігнорування вилізло боком. Варто зазначити одразу: суперечки про те, чи ВОЮВАВ інгушський доброволець на Донбасі, можна сперечатися нескінченно. Адже навіть зі слів Мусліма Чеберлоєвського, командира батальйону шейха Мансура, можна лише зробити висновок про те, що переданий Росії за проханням ФСБ громадянин РФ ПЕРЕБУВАВ в розташуванні 8 батальйону УДА і виявляв бажання взяти участь у бойових діях. Тобто серед плюсів ми маємо щонайменше бажання допомогти українській стороні, якщо вірити його побратиму.

Серед мінусів є нібито участь у сирійській війні на боці ІДІЛ. Власне кажучи, сумнівів в тому, що Тумгоєв в Сирії воював проти військ Башара Асада та їхньої московської «групи підтримки», немає. Але для цього необов’язково було приєднуватися до радикальних ісламістів. Стараннями кремлівської пропаганди пересічний українець здебільшого не здогадується про існування ще однієї сторони конфлікту – справжньої опозиції. Тієї самої, яку ІДІЛ б’є через недостатню радикальність, а пси режиму (місцеві та російські) – через непокору диктатору. Втім, із конкретною інформацією тут теж справи загалом кепські.

Не можна забувати про те, що з точки зору збоченого законодавства РФ батальйон шейха Мансура у повному складі є злочинцями, яких чверть століття тому до введення мораторію на смертну кару тоталітарний режим охоче б стратив за можливості. Це добровольче формування складається з вихідців з Північного Кавказу, що брали участь у чеченських війнах геть не на кремлівському боці, а пізніше змушені були емігрувати. І Кремль, і путінський прихвостень Кадиров на них полюють не перший рік. А силові структури сусідніх держав їм підіграють. Іноді мимоволі, іноді – за давньою професійною звичкою. Нагадаємо також, що терористом росіяни вважають Олега Сенцова та Арсенія Яценюка, але той факт, що у Заліссі щось там комусь примарилось, не робить його 100% правдивим.

Те, що СБУ два роки тому затримало Тимура Тумгоєва прямісінько в аеропорту Харкова на «прохання» російської сторони – півбіди. Завдяки Харківській правозахисній групі та іншим небайдужим відтягнути екстрадицію вдалося спершу до червня 2017-го, а потім ще на рік з лишком. Аргументація захисту була простою (навіть наївною) та передбачуваною: ворог нашого ворога – наш друг (навіть якщо ситуативний), видавати його до держави-агресора під час війни неприпустимо, а надто з порушенням деяких юридичних норм та процедур. 12 вересня 2018 мав відбутися суд, що визначив би подальшу долю Тимура…

Головна ж біда полягає в тому, що Генпрокуратура з невідомих полізла поперед батька в пекло і узяла на себе повноваження, не притаманні виконавчій гілці влади. Заступник Юрія Луценка Євген Єнін несподівано для всіх підписав розпорядження про негайну видачу інгуша працівникам ФСБ РФ. Формальним приводом ухвалення цього рішення стало завершення терміну дії «довідки для прохача притулку».

Так, Тумгоєв свого часу звертався до ДМС з приводу отримання прихистку на ниві політичного переслідування, але отримав відмову. Але майже всі розуміють, що це лише дешева відмовка. Сам Луценко, в свою чергу, заявив, що ГПУ не має доказів участі Тимура в АТО на українському боці, зате начебто має достатню доказову базу по Сирії.

Якщо новоспечений бранець кремлівського режиму дійсно воював на боці «Ісламської держави», його, можливо, таки варто було б акуратно спровадити за межі України. Але не до РФ, де йому вже фактично винесено негласний смертний вирок – там і у тюрмі позбавити життя тихенько можуть, як це сталося із вбивцею Юрія Буданова Юсупом Темерхановим. Можна було б передати бойовика США, які досі ведуть активну боротьбу з ІДІЛ. Або повернути його до Туреччини, де він раніше переховувався від московських спецслужб. Але все одно не чинити так, як вчинила в підсумку ГПУ.

Але коли раптом виявиться, що правими були не Луценко з Єніним, а інша сторона процесу, то виправдання шукати доведеться довго та ретельно. Одна справа – побоюватися поширення в Україні радикальних течій ісламу, а інша – свідомо допомагати окупантам. Втім, це давно не дивина. Згадайте хоча б, як окремі провладні балакуни навіть Аміну Окуєву посмертно намагалися записати в агенти спецслужб РФ, і все швидко стане на свої місця.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
Публикации