Ворожі голоси: Як Медведчук будує свою медіаімперію

Медведчук знову лізе на ТБ

Автор Без Табу аналізує чутки про купівлю одіозним Віктором Медведчуком кількох українських каналів та передрікає, що хтивому куму Путіна не вдасться створити ефективну телевізійну імперію.

Говорячи про прийдешні президентські та парламентські вибори, ми чомусь забуваємо про один з найважливіших факторів впливу на підсумкові результати. Можна скільки завгодно вкладатися у зовнішню рекламу (щоправда, не так бездумно, як це робив в Києві зіц-голова Думчев), можна сподіватися на силу інтернету і сконцентрувати агітаційні зусилля на соціальні мережі. Хтось може навіть ризикнути і витратитися на рекламу на перших шпальтах друкованих видань. Але в країні, де пенсіонери з точки зору соціально-політичної активності переважають молодь, найефективнішим рупором все ще є телебачення.

Чутки про придбання Віктором Медведчуком кількох телевізійних каналів взагалі-то не мали викликати подиву. У кума Путіна станом на початок 2018 року не було медіаресурсів, які він міг контролювати стовідсотково. «Інтер», який з клону першого каналу російського ТБ за два десятиліття розрісся до медіагрупи з максимальним охопленням території України, належить людям з дещо іншого політичного пулу, нехай і ідеологічно близьким. Мовники зі сфери впливу Ахметова можуть ситуативно допомогти з піаром, але не більше. Тому і довелося суттєво витратитися. Проте на цьому ясність і конкретика закінчуються.

Зрозуміло, ПРОТИ кого зібрався грати відомий маргінальний політик. Ані переобрання на другий термін Петра Порошенка, ані раптова перемога кандидата, на якого Кремль не матиме жодного впливу, Москві не вигідні. Але на кого робитиметься ставка? Сам Медведчук в президенти навряд чи піде, бо біографія навіть за мірками проросійського політикуму надто заплямована. А заяв про підтримку якогось іншого кандидата не було взагалі, хоча схожі за рівнем впливу діячі вже давно висловилися.

Незрозуміло також, до якого саме сегменту електорату спробують достукатися в першу чергу. Цього року починається планове відключення в Україні аналогового телебачення, а пільгові категорії населення заохочують до придбання цифрових ефірних ресіверів Т2. Але з трійці NewsOne – Zik – «112» лише перший входить до списку каналів з вільним доступом. Цей нюанс є дуже важливим, оскільки «Інтер» після заснування запхали на «другу кнопку», а не стали шукати дециметрову частоту. Було це 22 роки тому, але навряд чи стратегічне мислення одного з колишніх членів СДПУ (о) отримало інший вектор.

До того ж, ефір усіх трьох каналів побудовано за алгоритмом news and talk. У перекладі простою мовою це означає наступне: жодних мильних опер (як прем’єр, так і повторів по кільканадцять раз), жодних розважальних шоу, жодних шедеврів радянського і не лише кінематографу. А тепер подивіться на телевізійні рейтинги за останні кілька років і подивіться, хто їх здебільшого очолює. Якщо на двох каналах одночасно будуть транслюватися «актуальне інтерв’ю» з умовною Тимошенко та нібито набридлий «Службовий роман», потенційний маргінальний виборець у чотирьох випадках з п’яти обере зовсім не перегляд палких промов про необхідність збереження мораторію на продаж землі. Це зрозуміла навіть команда Гройсмана, яка особливо потужно навантажила рекламою патрона мовників на зразок ТРК «Україна».

Важливо, що редакційна політика вищезгаданих каналів у разі придбання їх Медведчуком навряд чи зміниться. «112» давно вважає за потрібне привертати до себе увагу провокаціями на зразок зштовхування лобами антиподів (бійка Парасюка з Вілкулом – чим не приклад?) та наданням ефірного часу як очевидним (Мураєв), так і прихованим «тушкам». Zik колись міг вважатися останнім прилистком україномовної інтелігенції, але зі зміною концепції і появою на провідних ролях одіозної Наташі Влащенко навіть бесіда в прямому ефірі зі злочинцем-втікачем Портновим не стане ні для кого одкровенням. Про Мураєв-TV, в свою чергу, раніше було сказано так багато, що нема сенсу зайвий раз повторюватися.

Версія, згідно з якою ніхто нічого не придбав, має право на життя, доки не доведено зворотного – принаймні за неї досі охоче хапається прес-служба Медведчука. Але якщо купівля вже сталася, то кремлівським спонсорам варто подумати про наслідки власної щедрості. Адже усі проекти, якими чоловік Оксани Марченко брався керувати особисто, а не виступав у ролі «гравця ротації», закінчувалися однаково сумно. Навіть «Український вибір» остаточно сконав, хоча інші політсили зі схожою ідеологією та структурою примудряються триматися на плаву. Тому швидше за все ідея з новою медійною імперією геть не злетить.

Можна за бажання придумати тут кілька удаваних інтриг. Скажімо, як скоро до рук Медведчука перейде канал News Network, придбання якого було логічним кроком після отримання контролю над NewsOne? Скільки нових перебіжчиків з досвідом роботи на російському телебаченні з’явиться на українських екранах у найближчі 12 місяців? Чи захоче кум президента держави-агресора особисте телешоу за прикладом якщо не Уго Чавеса, то Вадима Рабиновича? Чи вплине переділ сфер впливу на осіннє голосування щодо заборони трансляцій в Україні медіапродукту російського виробництва?

Правильна відповідь на всі питання є однаковою: нам що, робити більше нема чого, крім як стежити за тяганиною з ворожими голосами за чужий рахунок? Отож бо й воно.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!