Вбивство Мотороли як нова поразка Кремля

Рука Москви передбачувана / Getty Images

Хвилинка геополітики на Без Табу. Чому «азійські» сценарії російських спецслужб не працюють на Донбасі.

Події останніх двох-трьох років, здається, мали б привчити нас до того, що на війні для досягнення результатів годяться усі засоби. От тільки на практиці, а не в теорії ми не втомлюємося дивуватися раз за разом нахабству ворога, який іноді навіть не намагається приховувати своїх намірів та планів. Не втомлюємося, хоча дивуватися нібито вже нема чому – наміри та плани оригінальністю давно не відзначаються.

Якщо минулого року куратори «народних ополченців» та їх фан-клуб у російських ЗМІ, ще намагалися більш-менш ретельно продумувати та прописувати легенди про українські диверсійно-розвідувальні групи, то зараз до цього руки вже не доходять. Та й не треба, власне кажучи – всі вже давно розуміють, хто чим займається на окупованих територіях. Тому перед іноземними репортерами ніхто вже не боїться говорити російською. І дивує це чомусь лише тих, хто знаходиться з українського боку барикад.

Люди з гарним знанням історії та військової справи (таких з кожним роком, нажаль, все менше) чудово пам’ятають про те, що Москва під час різного роду «миротворчих місій» далеко за кордоном намагалася не видавати своєї присутності. Канонічний приклад – війни у В’єтнамі та Кореї, про які молодь здебільшого знає хіба що за піснею про «льотчика Лі Сі Цина». Коли ж міжнародна обстановка дозволяла не воювати тихцем, а створювати повноцінні військові представництва, СРСР користався подібними можливостями миттєво. Гроші на потреби цих представництв, до речі, виділялися чималенькі, хоча представники пролетаріату про це навіть не здогадувалися (а дехто не здогадується і досі).

Усі знають про те, що саме з «мирної допомоги» в підсумку почалася війна в Афганістані, що стала однією з причин розвалу Радянського Союзу зсередини, а не ззовні. Але були ж і інші «проекти» в Азії – узяти хоча б Єгипет часів Гамаля Абдель Насера, якому неймовірно щедрий Хрущов навіть звання Герою СРСР та Орден Леніна організував.

Міняються країни, не змінюється Кобзон

Присутність спочатку радянських, а потім російських військових у Сирії гостро відчувається останні років п’ятдесят – колись це було потрібно через бажання помножити на нуль Ізраїль, зараз же мотивація Москви зовсім інша, куди більш корислива. Про Ємен та походеньки радянських спецслужб достатньо цікаво та докладно розповів у своєму романі «Журналіст» Андрій Константинов – безпосередній учасник тих подій.

Парадокс в тому, що незваним гостям вдавалося чудово маскувати свою діяльність там, де замаскувати її було неймовірно важко – хоча б через те, що «військові спеціалісти» зовні абсолютно не були схожими на місцевих мешканців. А от на Донбасі, де злитися з місцевою флорою та фауною в теорії було неймовірно просто, зберегти таємничість виявилося майже неможливо.

Більше того, дуже схоже на те, що ніхто не мав наміру ховатися – це зрозуміло хоча б за дивними нестиковками між історіями неввічливих зелених чоловічків та реальністю. Українська ДРГ, що пересувається Донеччиною на вантажівці виробництва Уральського автомобільного заводу – та ще хохма, особливо для тих, хто знає, що в українській армії використовують машини іншої марки (в даному випадку мова про КрАЗ). А якщо згадати про невідповідність військових одностроїв справжніх українських солдатів та підставних горе-диверсантів, то хочеться сміятися і плакати водночас.

Саме тому народ і перестав вірити у байки сепаратистів та терористів. Місцевих дурників серед місцевого «ополчення» на початкових стадіях дійсно було чимало, що і досі дає право персонажам а-ля Тетяна Монтян називати події на окупованих територіях «громадянською війною». Але зміна караулу останнім часом є надто вже очевидною. Ідеально виконане вбивство однієї з головних «зірок» так званої «ДНР» та замах на так званого лідера так званої «ЛНР» чудово вписуються до цієї сюжетної лінії. І справа не в тому, що ряжені антигерої в разі потрапляння до рук правосуддя (неважливо навіть, чийого саме) могли б бовкнути зайвого. Якщо вірити інформації, що періодично випливає на російських інтернет-ресурсах, куратори мертвонародженого проекту «Новоросія» намагаються спішно розсадити на ключові посади своїх людей, доки на окупованих територіях ще є що красти та пиляти на металобрухт. Нічого особистого, лише бізнес.

Біда лише в тому, що в Європі несподіваний сюжет французьких журналістів галасу навряд чи наробить. Там теж чудово знають, хто є хто, але не квапляться останнім часом навіть зі словами про рішучу занепокоєність. Тож хеппі-енду поки що не буде. Але ті, хто мав занотувати цей момент, вже занотували його, що теж непогано.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!