Валіза без ручки. Чому місто-господар Євробачення-2017 досі не назвали

Час визначитись

Як Євробачення-2017 прогнозовано перетворилося на головний біль.

Влітку Євробачення здавалося ледве не кожному другому українцю "святом, яке завжди з тобою". Хтось вважав, що треба виправитися за проведення Євробачення-2005, яке, за великим рахунком, не вдалося. Комусь просто хотілося веселощів у країні, що потерпає не лише від загарбників (на сході), але й від фінансової кризи (на всій території). Для когось пісенний конкурс міг стати чудовою можливістю підзаробити незалежно від суми цього заробітку. Але станом на початок осені престижний та коштовний захід, схоже, опинився у статусі "валізи без ручки": і відмовлятися від проведення не можна, бо цивілізована Європа не зрозуміє, і витрачатися на якісне проведення якось не хочеться.

Термін оголошення переможця своєрідної битви трьох міст відкладали вже щонайменше двічі. Це почало нервувати перш за все тих, хто власними силами намагається привезти Євробачення до рідного міста. Навіть стриманий зазвичай Юрій Голик – сірий кардинал Дніпропетровської ОДА, на якому зав’язані майже усі життєво важливі для регіону процеси, – днями зауважив, що серйозні справи взагалі-то не мають робитися подібним чином.

Більшість диванних аналітиків та просто зацікавлених людей щиро вважає причиною невизначеності корупційну складову – мовляв, не всі ще визначилися з тим, що кому перепаде від пісенного конкурсу. Але проблема насправді в іншому. Якщо проаналізувати поточну ситуацію більш ретельно, виявиться, що жоден з трьох претендентів не готовий до проведення Євробачення на сто відсотків і не зовсім відповідає – сюрприз, сюрприз – певним політичним критеріям.

Візьмемо хоча б місто, яке багато хто пафосно, але справедливо називає колискою Революції Гідності. Навіть найбільш вперті скептики встигли помітити, що за рахунок взаємодії керівництва ОДА та команди нового міського голови почалися якісні зміни у багатьох сферах життя. Так, маршрутки все ще зупиняються де завгодно, тільки не на офіційно відведених зупинках, але нарешті хтось почав ремонтувати дороги, якими пересуваються в тому числі і маршрутні таксі – за Робочу, наприклад, до минулого року з часів раннього Горбачова ніхто не брався всерйоз. Так, відчинені сміттєві баки посеред центральних вулиць міста все ще шокують непідготованих аборигенів та приїжджих своїм виглядом та запахом, проте місцева влада вже почала прибирати МАФи – ледве не головні генератори цього самого сміття, які понаставили свого часу по всьому місту без дозволів та інших законних підстав. Та що там говорити, якщо у бюджет міста на наступний рік мають намір закласти чималенькі кошти на реконструкцію Палацу спорту "Метеор" – об’єкта стратегічно важливого, але останнім часом занедбаного. І це незалежно від того, випередить Дніпро Одесу та Київ у імпровізованій битві чи ні.

Але біда в тому, що команди Філатова та Голика, які несподівано для всіх об’єднали зусилля і забули про старі чвари, гарантовано лишаться ні з чим. Не для того столичні політтехнологи минулого року працювали на поразку кандидата з пулу Ігоря Коломойського (причому заради цієї поразки дехто був готовий примиритися навіть з перемогою Вілкула-молодшого або не менш одіозного Краснова), щоб раптово змінити свою думку і визнати ефективність дій представників ворожого табору. У наших реаліях визнання помилок та готовність йти на компроміс, як відомо, вважаються не просто поразкою, а зашкваром, що для представників епохи малинових жакетів взагалі-то є нормою. Так що Джамала навесні 2017 року не співатиме ані у відновленому «Палаці спорту», ані на Дніпро-Арені. І не через те, що спізниться, як на Atlas Weekend.

В Одесі стан справ, відверто кажучи, не кращий. Голова ОДА за два роки остаточно перетворився з дієвого реформатора на шоумена, який здатен хіба що викликати до себе увагу публіку якоюсь епатажною заявою або вчинком. Від його команди дворічної давнини, що в теорії могла узяти на себе чорнову роботу, лишилися хіба що ріжки та ніжки.

На міського голову з дивною колекцією паспортів та не менш дивним оточенням, довіряти ділам якої не тягне навіть напівсліпих оптимістів, розраховувати не варто було з самого початку. Тому в сухому залишку маємо лише думки сотень місцевих активістів, які нібито і раді перемогти у гонитві за синім птахом, але подумки мріють про поразку.

Причина цих мрій зрозуміла: навести лад у місті з такими керівниками за вісім місяців точно не вдасться, а от добре приховані раніше вади вилізуть назовні. В Дніпрі, до речі, теж бідкаються з цього приводу, але там подібними сентенціями здебільшого грішать члени імпровізованих фан-клубів Вілкула-молодшого та Краснова.

Київ? А тут давно все зрозуміло. Столиця стане переможцем з ймовірністю відсотків у 90, але гарантувати безпроблемне проведення пісенного конкурсу ніхто не може. Головна проблема – невизначеність з ареною, яка буде головним майданчиком. Доведеться або переносити кудись з Палацу Спорту нікому особливо не потрібний чемпіонат світу з хокею в дивізіоні 1А (і посваритися таким чином з представниками донецько-криворізької мафії – ситуативними союзниками абсолютно усіх українських політиків), або відправити Динамо грати останні домашні матчі сезону на стадіоні імені Лобановського, а не на НСК (цим ходом теж можна накликати на себе гнів певних верств населення). Неоднозначна за своєю сутністю команда Кличка лише під кінець першого року нової мерської каденції нарешті розібралася, що треба робити, а на що навіть уваги не варто звертати. А тут їй на голову ризикує звалитися серйозне завдання, яке треба виконувати в умовах цейтноту…

Одним словом, хотіли як краще, а вийшло як завжди. Хіба когось це дивує?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!