Сплатити не можна ухилитися: Справжня сутність сліпого трасту Порошенка
Оглядач Без Табу аналізує свіжу порцію Paradise Papers та розповідає, як Петру Порошенку вдалося значно покращити свій фінансовий стан, але в черговий раз зіпсувати репутацію в очах виборців.
Усе складне в нашому житті зазвичай виявляється на диво простим. Якщо ваш сусід виносить новорічну ялинку на смітник перед Великоднем, то це не означає, що він більшу частину зими та половину весни заряджався від дерева позитивними флюїдами – швидше за все, йому просто було ліньки займатися наведенням ладу у власній квартирі. Ось і в суто політичних моментах для отримання чотирьох достатньо скласти два і два, а не мудрити щось із квадратними рівняннями. Діючий президент України Петро Порошенко наочно продемонстрував нам, як це робиться.
Пам’ятаєте, під якими гаслами проходила передвиборча кампанія Порошенка в тих областях, які можна було вважати «історично пролетарськими»? Кандидат у президенти чи то сам, чи то з подачі власних політтехнологів обіцяв продати увесь свій бізнес і ледве не взяти за зразок для наслідування президента Уругваю Хосе Мухіку, аскета з аскетів. Ніяк інакше схилити на свій бік прорадянський електорат було неможливо, і час показав, що хід цей був правильним. Хоча якби підсумки виборів підбивалися виключно за результатами з Лівобережжя, то другий тур безперечно б знадобився.
"Темний шоколад" - дивіться матеріал Слідства.інфо про офшор Порошенка
Показовий випадок в цей час стався в селищі Дніпровському неподалік від Верхньодніпровська. У населеному пункті, побудованому навколо крохмально-паточного комбінату, під час виборів розпочалася справжня паніка. Мовляв, Петро Порошенко продасть свою кондитерську імперію, а новий власник швидше за все залишить нас без роботи, бо КПК давненько дихає на ладан… Довелося навіть присилати емісара з Києва, який заспокоїв дніпровців, повідомивши, що Петро Порошенко відмовлятися від своїх бізнес-проектів не збирався від самого початку. Паніка припинилася так само швидко, як і почалася.
Коли ж у медіапросторі з’явилися новини про створення «сліпого трасту», то спочатку це теж видавалося тонким політичним ходом. Людям начебто треба було дати зрозуміти, що хоча б деякі передвиборчі обіцянки можуть виконуватися. І дійсно, певна частина виборців цю наживку проковтнула із думками попросити добавки. Але ті, хто хоча б мав щастя колись прослухати курс з економічної теорії, одразу почали сумніватися в щирості намірів голови держави та його оточення. І недарма, як виявилося.
Схема, до якої були залучені поспіхом створена в Нідерландах компанія Roshen Europe B.V., а також офшорні конторки на Кіпрі та Віргінських островах, створювалася перш за все задля мінімізації фінансових втрат президента. Простіше кажучи, Петро Порошенко від самого початку мав на меті надурити податкове законодавство. В разі продажу бізнес-імперії з прибутку довелося б платити значно менші податки, ніж за звичайних умов. Та й за поточної ситуації грошей перекладати з власної кишені до держбюджету доводиться не так багато, як варто було б за інших, стандартних розкладів. Тому й виникає чимало питань.
Чи не порушив Порошенко державні закони, закрутивши цю круговерть? Нову компанію було створено вже тоді, коли він обіймав посаду президента, у фінансовій декларації про неї немає жодної згадки. Придворні юристи, звичайно ж, зможуть викрутити усе так, що єдиною правильною буде відповідь «ні». Але неприємний осад все одно лишиться. Аналогія тут проситься навіть не з серіалом «Грабуй награбоване», а з керівником оперативно-слідчої групи, яка займається розслідуванням справи Олени Зайцевої. Навіть важко сказати, що тут виглядає більш недоречно: перебування за кермом у нетверезому стані під час спроби надовго посадити за ґрати винуватицю кривавого ДТП чи фінансова махінація класу «люкс» на фоні обіцянок навести лад у податковій системі країни.
Втім, якщо придивитися уважніше, виявиться, що нова політична еліта в цілому і президент зокрема реформувати систему податків і зборів до пуття й не збиралися. Перетворення «міністерства Клименка» на ДФС – хід виключно косметичний. Гіпопотам же не перестане бути гіпопотамом, якщо його називати бегемотом, чи не так? Ось і структура, якою донедавна керував Роман Насіров, лишилася схожою на ненажерливу тварину гігантських розмірів. Дуже показово, що голова держави не схотів грати за правилами, які змушують окремих представників малого та середнього бізнесу, що витискають з себе останнє, аби розрахуватися з державою. Великому кораблю – велике плавання, нічого дивного.
І висновки за мотивами цієї історії напрошуються не надто приємні. Офшорні компанії самі по собі не є злом світового масштабу. А от використовувати їх задля збереження та/або примноження власних капіталів із завданням збитків державі – це вже зло. І не лише президент України грішить подібним чином. Проте обіцяти одне, а робити інше – точно не ознака гарного тону.
Тішити може лише одне: під час президентських виборів 2019 року Петро Порошенко вже не обіцятиме електорату продати увесь свій бізнес та жити на дивіденди. Електорат – не громадська лазня, тут вже нема ні голих, ні дурних. І нащадки радянського пролетаріату цю наживку вже не проковтнуть. Хоча не факт, що казус із офшорами взагалі якось суттєво вплине на рейтинг діючого президента – у виборців все ж інша система цінностей.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець