Слово блогера: Чому справу Пашинського закрили цілком передбачувано

Режим тиші скасовується / Вєсті

Оглядач Без Табу ставить крапу у справі про новорічну пригоду народного депутата Сергія Пашинського.

Два роки тому здавалося, що Народний Фронт потонув так само стрімко, як і сплив. Політсила Арсенія Яценюка навіть від участі в місцевих виборах відмовилася, розуміючи, що не потягне боротьбу на регіональному рівні. Проте зараз НФ займає в інформаційному просторі на диво багато місця і часу. Колишній прем’єр-міністр відпустив бороду і регулярно з’являється на різноманітних світських раутах у подобі Джеймса Бонда місцевого розливу. Міністри, що потрапили до уряду Гройсмана за партійною квотою, притягують до себе увагу неоднозначними вчинками, а голова МВС - просто кримінальними. А хтось, як Юрій Береза, і взагалі взявся переписувати історію українського спорту.

Традиційно активний та не розбірливий Сергій Пашинський був одним з небагатьох членів номінального переможця останніх парламентських виборів, хто тривалий час жодним чином не давав про себе знати. Навіть рейдерським захопленнями в першому півріччі поточного року займалися інші люди. Причина увімкнення режиму тиші була відома усім. Після передноворічної стрілянини нібито в порядку самооборони одному з відданих соратників Яценюка краще було не висовуватися, щоб не провокувати у відповідь обурливі коментарі та звинувачення на власну адресу. Довелося чекати, що скажуть правоохоронні органи з приводу ймовірного злочину.

І ось нарешті настав судний день. Але декому довелося розчаруватися: суду-то якраз і не буде. Чому? А тому, що в діях колишнього голови Адміністрації президента та народного депутата восьмого скликання слідство складу злочину не розгледіло. Людина, що добре розуміється на нюансах карного кодексу, цілком може зауважити, що завершення історії виглядає цілком логічно. Якщо використання зброї розглядається з точки зору необхідної самооборони, то в 9 випадках з 10 стрілець виходить сухим з води. Проте справа Пашинського-Хімікуса є настільки неординарною, що звичні закони (в тому числі - закони логіки тут не діють).

От інша сторона конфлікту, наприклад, дивним чином має отримати покарання. Але правопорушення з боку Хімікуса чомусь визнають адміністративним. Слідство фактично виносить за дужки факт наявності у вчорашнього підозрюваного/постраждалого в руці пляшки з алкогольним напоєм, якою було завдано удару по голові Пашинського. Якщо б цього не зробили, довелося б ще довго плутатися у версіях і мучитися з паперовою тяганиною. Покарати ж чергового «народного героя» хочуть за нецензурну лайку на адресу народного депутата. Відповідна стаття у відповідному кодексі, звичайно, присутня (цікаво, чи знає про то Надія Савченко). Та насправді це є типовим прецедентом з серії «за формою вірно, по суті знущання».

Чи пам’ятаєте ви, коли в наших краях востаннє показово давали прочухана за публічне використання матюків? Правильно, в часи нетривалого правління Андропова та Черненка. Якщо вам дивом пощастить натрапити на міліцейські протоколи 1983-84 років, особливо в містах, де міліція патрулювала вулиці спільно з народними дружинами, не полінуйтеся витратити дорогоцінний час на їх вивчення – не пожалкуєте. Власне кажучи, подібні заходи тоді були необхідними для показової демонстрації того, хто є реальною владою. От і зараз Хімікусу (персонажу з далеко не бездоганною біографією, до речі) цілком очевидно намагаються вказати на місце: знай, мовляв, холопе, на кого відкривати рота. Цікаво, чи мала б місце спроба «пришити хуліганку», якби на місці політика опинився якийсь невідомий широкому загалу односелець?

Пашинський перевторюється на жертву

Спроба ж Сергія Пашинського відбілитися і видати себе за безвинну жертву вражає хоча б через розмах у використанні людських ресурсів. Недарма нардеп висловив щиру подяку тим лідерам громадської думки, що в квітні ризикнули взяти участь в слідчому експерименті на місці злочину. Більшість з них дивним чином мали (і мають) чи то особисті, чи то професійні симпатії до Народного Фронту, але партійних квитків при цьому не нажили. Тому про конфлікт інтересів говорити можна було хіба що на кухні після одинадцятої, а не на офіційному рівні. Та й певна довіра до експертів все ж була присутня – чи став би хтось сумніватися у висновках, зроблених умовним Сергієм Івановим, людиною, що десять років працювала прокурором в одному з найнебезпечніших міст України?

Але схоже, що вплив Іванова, Бутусова та інших «елітних понятих» не був таким значущим, яким його намагається змалювати Пашинський. Кінець кінцем, слідство і без їхньої допомоги придумало б, як вивести з-під вогню нехай і одіозного, але все ж народного обранця (останні два слова звучать особливо цинічно, погодьтеся). Морока з подальшим зняттям недоторканності та доведенням справи до суду нікому особливо не була потрібна. А дехто з блогерів, до речі, і досі щиро сумнівається в невинуватості нардепа – надто вже багато розбіжностей у свідченнях фігурантів, щоб можна було зробити якийсь однозначний висновок.

Блогер Роман Шрайк пояснює ситуацію

Скандальний журналіст Олександр Дубинський ставить питання

Без відповіді поки лишається одне питання: як ця безумовно щаслива розв’язка вплине на поточні рейтинги НФ та їхні передвиборчі перспективи? Зрозуміло, що простий люд може остаточно відвернутися від цікавої колись політичної сили. Проте українська політика – явище алогічне за визначенням, тут, як відомо, і курка варене яйце може знести.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!