Референдум онлайн. Кому невигідні електронні петиції?

Акція у Кривому Розі проти збільшення порогу підписів із 500 до 7000 голосів / Кривой Рог Life

Після запуску системи електронних звернень до Кабміну «опоблоківці» згадали всі недоліки цього механізму. А ми додали те, що вони забули. І поміркували над тим, навіщо їм взагалі подібна заява.

Створюючи цей механізм, влада, більше під тиском західних кредиторів, ніж сама, планувала якось покращити комунікацію із суспільством. Але на різних етапах іноді виникають складнощі – то розділ на президентському сайті «не пам’ятає» чи не відновлює пароль, то на сайті Київради не пускає через один із етапів авторизації. Для людей, які не мають прописки у місті, де їм щось не сподобалося, підписи під паперовими зверненнями до посадовців – не варіант. Але виходить, що петиції – іноді також.

Разом із доречними пропозиціями (наприклад, збільшити кількість урн для сміття або заборонити водіям маршруток чекати пасажирів із ввімкненим двигуном) на сайті петицій Київради трапляються і зовсім дивні, чи то просто такі, що йдуть аж надто попереду хвилі прогресу. Наприклад, один громадянин пропонує за закордонним прикладом вчити ворон, сорок та інших розумних птахів прибирати сміття з вулиць столиці. Переважно, такі ідеї багато голосів не набирають, і ризику втілення майже ніякого. Але навіть якщо до реалізації ідеї не доходить, то приводів для сварок стає більше, як, наприклад, із харківською пропозицією заборони тримати домашніх тварин (як мінімум для догхантера одним аргументом більше – а воно нам треба?).

Перейменування вулиць у рамках декомунізації та супротив цим процесам відображаються на змісті електронних звернень майже однаково. Петиція за перейменування Московського мосту на міст Степана Бандери стоїть майже поряд з петицією за повернення проспекту Степана Бандери старої назви. Тільки сиди і відслідковуй, як змінюються показники. Напевно, соціологи не вилазили би з сайтів петицій, якби картина була би хоч трохи репрезентативною.

Іноді боротьба, яка вже триває на пікетах чи громадських слуханнях, або навіть у судах, переноситься і на сайт петицій. Наприклад, голоси за будівництво торгівельного центру на станції метро «Героїв Дніпра» та проти нього намагаються збирати одночасно. Виглядає це, правда, не так видовищно, як нещодавній пікет під Київською міськдержадміністрацією, де прибічники та противники намагалися перекричати одне одного.

Cуперечки проти забудови поки що вириваються в офлайн / Без Табу

У кількох областях колективне обурення трансформувалося у колективні звернення, і таким чином вдалося, наприклад, позбутися шансону у маршрутках. Розрахунок, мабуть, на те, що, починаючи з таких невеликих побутових питань і закінчуючи чимось глобальним, громадяни раз, а потім другий, третій відмовляться від ідеї наступного Майдану – а там це взагалі стане звичкою. Навіть якщо петиція не буде підтримана та втілена, у багатьох, хто підписався, вже залишиться відчуття того, що зроблено все можливе. Але й тут у критичних випадках, під час появи петицій з якихось надто важливих питань, зникає, наприклад, зв’язок із сайтом – будемо вірити, що від перенавантаження. Просто варто пам’ятати, що саме у випадках, коли із доступом до інформації у мережі виникають проблеми, люди схильні вийти на вулицю, щоб з’ясувати, що сталося, триматися вкупі і таке інше. Тому варто визначитись, чи все таки петиції – це механізм для випуску пари. Якщо так, то він свою функцію має виконувати.

До речі, під свіжу новину про запуск петицій Кабміном якось різко активізувався «Опоблок», критикуючи механізм електронних петицій як явище.

І можна було би погодитись з тим, що на петиції, які набирають потрібну кількість голосів, влада не реагує. Петиція щодо вільного володіння зброєю Петра Порошенка свого часу не вразила – він почав посилатись на результати опитування, де більшість була проти легалізації. При цьому у жодному ЗМІ не йшлося про те, яке саме опитування мав на увазі президент.

Можна було б навіть погодитись, що петиції загалом нечасто набирають потрібну кількість голосів, бо населення не вірить, що влада до цього звернення прислухається. Хоча тут причиною може бути й те, що треба робити багато зайвих рухів, і деякі з них час від часу блокуються з технічних причин. А не в усіх є час та натхнення для здійснення простої процедури перетворюватись з користувача на хакера.

Але заявами «Опозиційного блоку» треба вміти користуватись. Усі наведені у коментарі нардепа аргументи закінчуються тезою про те, що краще застосовувати механізм загальноукраїнських та місцевих референдумів. До цієї тези текст заяви можна розтягти на окремі пропозиції по вдосконаленню механізму петицій. Не говорячи взагалі про потребу його ліквідації. А теза про референдуми – це, вибачте, медведчуківщина, Новоросія та анексія Криму, ми це вже проходили. І не варто було «опоблоківцям» заради однієї цієї тези городити решту, хіба що того вимагали закони риторики.

До того часу, поки подібні ідеї народжуються, і при цьому існує можливість штучно організувати доволі активне голосування по тій чи іншій проблемі, єдине, чим можна зарадити – це керуватись не лише законодавством, а й здоровим глуздом з огляду на конкретну ситуацію, тим самим духом закону, про який так не люблять говорити деякі правники. Бо, наприклад, 9 травня цього року петиція за створення особливого регіону «Слобожанщина» набрала на сайті президента 25000 голосів. І згідно з законодавством президент мав би її розглянути. При цьому ще у листопаді минулого року через презентацію відповідного законопроекту прокуратурою Харківської області було порушено кримінальне провадження за статтею про посягання на територіальну цілісність. Ну а де тепер харківська комуністка Алла Александровська, що мала стосунок зокрема і до цієї петиції, ми всі в курсі.

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!