Провокатор звичайний: Чим насправді нагрішив Микола Кохановський

25.10.2017, 15:15
1
Де твій мундир, генерал? (с) - фото 1
Де твій мундир, генерал? (с)

Оглядач Без Табу аналізує справу Миколи Кохановського, що перетворилась з банального хуліганства на захоплення суду, а також констатує неготовність держави адекватно реагувати на дії маргіналів.

Коли хтось говорить про те, що революції завжди поїдають власних дітей, він зазвичай має на увазі певні політичні процеси. Чи то герої не можуть поділити здобутки та владні повноваження, чи то їхній союз базувався лише на ненависті до спільного ворога і передбачувано розвалився, щойно ворога було переможено. А ще кажуть, що найкращі дракони виходять з переможців драконів. Проте усі ці тези не мають жодного відношення до того, що відбувалося вчора в Святошинському районному суді Києва, та того, що до погрому призвело.

Почалося все з того, що в суботу біля станції метро «Академмістечко» керівник добровольчого батальйону ОУН Микола Кохановський та представник «Правого Сектору» Руслан Качмала (близький до Іллі Ківи) не поділили… Та вже й неважливо, що саме члени двох нібито радикальних організацій не поділили. Важливо, що Кохановський в кульмінаційний момент дістав незареєстровану травматичну зброю і вистрелив у супротивника, який чи то провокував його на такий вчинок, чи то просто вирішив втекти. Так чи інакше, але поліція вчасно прибула на місце пригоди і затримала стрільця, якому щонайменше до ранку понеділка світило хіба що перебування в КПЗ.

Те, що сталося потім, важкувато піддається логічному осмисленню. Віддані підручні арештанта у понеділок просто не дали можливості суддям визначитися з його подальшою долею – чи то тримати далі за ґратами, чи то відпустити під чиєсь чесне слово. В приміщенні райсуду кілька десятків людей (за активної участі неадекватного нардепа-ляшківця Ігоря Мосійчука) влаштували справжнісінький розгром і апокаліпсис, якого в цивілізованій державі бути начебто не має. Поліція цього разу спрацювала вже не так оперативно (при цьому для чогось надавала стусанів не лише прибічникам «провідника», але й журналістам), а Кохановського вже у вівторок ввечері довелося відпустити на волю, бо тримати його під вартою можна було лише протягом 72 годин.

Захоплення Святошинського суду – оперативне відео

Перш ніж волати про те, що «злочинна влада утискає патріотів», потрібно все ж розібратися в поточній ситуації. І починати треба з того, що так званий «провідник» ніякий не провідник, а лише сумнівна особа, що зажадала слави головного провокатора країни. Микола Кохановський разом із поплічниками засвітився ледве не на кожній резонансній акції протягом останніх років. І якщо за відбитий ніс кам’яному Леніну (якого, до речі, повалили в підсумку зовсім інші люди) їх можна було похвалити, то надалі все обмежувалося переважно бійками з представниками правоохоронних органів та різноманітними піротехнічно-димовими шоу без особливої користі для суспільства.

Бути Кохановським

Спроба приписати себе до лав українських націоналістів теж виявилася невдалою. Справжній голова справжньої ОУН Богдан Червак міг би подати ознаки життя та розуміння поточної ситуації значно раніше, а не вчора – це так, заради справедливості. Проте таки виявляється, що в сучасній Україні можна зібрати навколо себе купку непевних однодумців, назвати її добровольчим батальйоном, а потім ще додати три чарівні літери «О», «У» та «Н». В очах багатомільйонної сірої маси, яка не звикла морочити собі голови перевіркою фактів, це гарантовано додасть популярності. А якщо ненароком влаштувати якомусь провладному негіднику «сміттєву люстрацію», то й поготів.

Голова ще однієї «ОУН» обурений зухвалістю конкурента

Власне кажучи, сталося те, чого ми всі боялися з моменту перемоги Революції Гідності. В тому, що частина політиків, що прийшли до влади на революційній хвилі, почнуть одразу ж займатися звичним паразитизмом та знеціненням здобутків Майдану, ніхто не сумнівався. Але все ж хотілося, щоб в Україні не повторилася історія, яка колись сталася в Грузії із «Мхедріоні». Якщо хтось раптом не знає, про що мова, то варто нагадати в загальних обрисах: це добровольче формування, яким керував Джаба Іоселіані, на початку 90-х допомогло скинути з президентської посади Звіада Гамсахурдіа і посприяло поверненню Едуарда Шеварднадзе. Можна скільки завгодно вважати негідником колишнього міністра закордонних справ СРСР, але він все ж був кращим варіантом, ніж психічно нездоровий нащадок літературного класика. Пізніше, однак, «Мхедріоні» з героїв перетворилися на збіговисько кримінальних елементів (таких собі «романтиків з великої дороги») і закінчили дуже сумно.

Так от, український прототип стає надто вже схожим на грузинський оригінал. Причому циркова трупа під керівництвом Кохановського має перед Україною значно менше заслуг, ніж люди Іоселіані свого часу мали перед Грузією. Неминуче викривлення реальності тут лякає навіть сильніше за можливі провокації та заколоти. І було б за що чубитися, власне кажучи – якщо вже псевдопровідника відпустили, то й на судовому засіданні в середу через традиційний дефіцит доказів навряд чи щось страшне ухвалять. А шістдесят діб арешту, про які так мріє сторона обвинувачення, на його біографію вплине лише позитивно. Як же ж, радикал, націоналіст, борець зі злочинною владою… От тільки справжні націоналісти від нього та його руху давненько вже відхрестилися. І не лише вони.

Тому й не буде Кохановський нікуди тікати, як того побоюються деякі свідомі громадяни. Не для того запалювалися свічки, щоб достроково припиняти святкову вечерю. Хоча українська судова система вже й так надто гучно пшикнула як для такої простої справи. І кінця-краю цьому пшиканню щось не видко.

P.S. Єдиний позитив у цій клоунаді вбачаємо в дієвості медичної реформи. Щойно прийнята, вона вже робить перші успіхи. Вилікувати за дві години проломлений череп пана Кохановського – щоб не казали, але це диво.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без табу
1
powered by lun.ua

Публикации