Проти життя: Чому Віктор Медведчук вийшов з тіні

30.07.2018, 11:25
Медведчук виходить з тіні - фото 1
Медведчук виходить з тіні / УВ

Одіозний сірий кардинал та агент впливу Москви – Віктор Медведчук – повертається у велику політику. Для чого олігарху знадобилось вийти з тіні та публічно приєднатися до Рабиновича – читайте на Без Табу.

Коли кілька тижнів тому Віктор Медведчук раптово придбав кілька телеканалів, виникло логічне питання: що буде далі?

Зрозуміло, що цей хід кума Путіна був продиктований стрімким наближенням виборів, проте важко було передбачити, кого і в якому форматі будуть розкручувати. Дехто навіть припустив, що п’ята колона швиденько спробує створити нову політсилу із незаплямованою поки репутацією, аби максимально ефективно відпрацювати з про радянським та проросійським електоратом. Але все виявилося значно простіше.

Новина про те, що кум Путіна погодився увійти до складу партії імені Рабиновича та Мураєва, на диво навіть ажіотажу не викликала. Адже його фонова присутність у подібних проектах завжди відчувалася чітко і ясно. Партія «За життя» з точки зору правильної політології – це взагалі швидше збіговисько за інтересами, що не має чіткої позиції з багатьох важливих для держави питань. Уся риторика зводиться до вимог припинення війни на Донбасі (неначе ми самі її розв’язали, еге ж) та замирення із сусідньою державою-агресором. Класика кремлівського жанру, з якого боку не подивися.

Двадцять відсотків на прийдешніх парламентських виборах цей «балаган у червоних кокошниках», звісно ж, не набере. Ба більше, через не надто сумлінну та масову роботу в регіонах не варто говорити навіть про десять. Та важливими є не цифри, а сам факт розколу в антиукраїнському таборі. Це саме розкол, а не спроба розкласти крокодилячі яйця по різних кошиках, як могло здатися минулого року. І тодішній показовий демарш Рабиновича тепер має чітке пояснення – для повноти картини не вистачало лише партквитка з біло-синьою обкладинкою прилюдно спалити, аби продемонструвати цілковите небажання далі крокувати однією стежкою з умовним Льовочкіним.

Зате інтриги тепер раптово додалося там, де ще місяць тому її не було взагалі. Під яким би там номером у партійному списку «За життя» не опинився один з колишніх лідерів мертвої вже СДПУ(о), але Москва, схоже, головну ставку робить на президентські вибори і елемент несподіванки. Якщо раніше сценарій із виходом до другого туру Порошенка та лояльного спаринг-партнера не мав навіть прихованих ризиків, то тепер і адмінресурс, напевно, доведеться вмикати по повній, адже Кремль грошей точно не шкодуватиме. З урахуванням поступової деградації російської економіки це буде чимось схожим на гру ва-банк, оскільки перемога непідконтрольного кандидата може призвести до остаточної втрати впливу на Україну в цілому.

Хороша новина: політтехнологи Путіна все ще мислять категоріями дев’яностих. Саме тоді Медведчук востаннє являв щось собою з точки зору телегенічності та вміння працювати на публіку. Стара консерва – річ тонка, за десятиліття у дальньому кутку шухляди вона із майже стовідсотковою гарантією могла втратити попередні властивості. Балакуча голова, що монотонним голосом пропонує учасникам війни на Донбасі скласти зброю і зробити російську мову другою державною, виглядатиме непрезентабельно навіть на фоні недолугого Мураєва. Що тоді вже говорити про живчика єврейського походження, який намагається себе всюди поводити немов американський телепроповідник? До того ж репутація невдахи від чоловіка Оксани Марченко нікуди не поділася. Нагадємо, саме Медведчук зазнав фіаско з блоком «Не Так», суть його проекту «Надія Савченко» швидко викрили, так само мертвонародженим виявився «Український вибір». Тепер прийшла черга – «За Життя».

Погана новина: якщо з РФ надійде команда консолідувати зусилля та несамовито працювати на перемогу будь-якого агента Кремля без зайвих роздумів про наслідки, різноманітні «суки православні» та «міцні господарники» закатають рукава і візьмуться за роботу. Вподобання їхньої цільової аудиторії давно відомі, під лаштуватися під них дуже легко. Більше гречки, більше православно-комуністичної ідеології, більше імітації боротьби із фантомними бандерівцями – і ласий шматок раптово сам звалиться до рук. Пересічний радянський пенсіонер за продуктовий пайок та листівку до чергової річниці «перемоги Сталіна над Гітлером» сатані душу готовий продати, не те що проголосувати за кандидата, на якого вкажуть добродії.

За чим точно буде цікаво спостерігати, так це за спробою перевзутися на ходу з боку окремих діячів регіонального масштабу. За прикладами бігати далеко не треба: у Дніпровській міськраді, скажімо, після кількох раундів гри у «реальну політику» частина колишньої свити Вілкула утворила фракцію «За життя», яку міський голова останнім часом не втомлюється нахваляти. Мовляв, забули люди про старі чвари і голосують за все, що треба протягнути. Борису Філатову до подібних стрімких розворотів не звикати, особливо за наявності надійної підтримки з Банкової. Але одна справа – виправдовувати призначення своєю заступницею Єпіфанцевої, і геть інша – виправдовуватися за ситуативну підтримку тепер вже пішаків Медведчука. Щоправда, це актуально лише для міст та областей, де за підсумками Революції Гідності при владі не лишилися відверті маргінали.

Поки зрозумілим є лиш один факт: робота проросійських сил на політичному фронті виходить на новий рівень. І це дуже небезпечно. Для українців готують чергову пастку - якщо вам кортить проголосувати за солодке життя ворогів, то до дідька таке життя.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...