Не перша шпальта. Регіональні ЗМІ як пережиток минулого

02.02.2017, 17:55
Чи є майбутнє у друкованих ЗМІ з глибинки - фото 1
Чи є майбутнє у друкованих ЗМІ з глибинки

Оглядач Без Табу розмірковую на тему - чи потрібні в ХХІ столітті безликі районні та обласні газети, а також задається питання навіщо існує Національна спілка журналістів.

Децентралізація все ж виявилася неймовірно корисною річчю. Глобальні висновки робити, звичайно ж, зарано, але є дрібнички, що кидаються в очі вже зараз. Наприклад, місцеві громади краще можуть розібратися із тим, на що необхідно витрачати гроші, на відміну від чиновників державного рівня, які керуються виключно звітами з купою домальовок, а не практичними даними. В підсумку мільйони (якщо не мільярди) гривень бюджетних коштів мають шанс дійсно піти на користь пересічному українцеві, а не розтанути, немов роса на сонці.

В якості чудового прикладу бездонної чорної діри зникнення бюджетніх грошей варто навести один з видів регіональних ЗМІ. Якщо хтось ще не здогадався, мова про дрібні районні газети максимум із чотиризначним тиражем, більшість з яких все ще існує за радянськими принципами та лекалами. Надворі, нагадаємо, двадцять перше століття, навіть у деяких районних центрах та великих селищах за бажання можна спіймати бездротове інтернет-з’єднання, а тому будь-яку важливу інформацію можна легко знайти ледве не за хвилину. Але це провінція, тут науково-технічний прогрес веде вічну боротьбу з пережитками минулого.

Що зараз друкують у газетках на зразок "Трудової Крижопільщини"?

По-перше, програму телепередач, якщо вихід у четвер чи п’ятницю – представники вікової категорії 60+ саме за це улюблене видання і виписують.

По-друге, традиційний блок привітань та некрологів на передостанній сторінці. Десь там поруч і блок приватних оголошень з серії "куплю козу", "продам мотоблок" і "хто вкрав мого велосипеда, нехай вдавиться ним". В теорії саме реклама має приносити найбільший прибуток, але тут так не виходить навіть за умови непристойно високих цін за квадратний сантиметр площі (буває і таке).

По-третє, якщо купу місцевих новин з фотозвітами, які ніхто ніколи не читає. Населення району – спільнота відносно компактна, частина мешканців з активною громадянською позицією і так знає про всі урочисті заходи та візити можновладців, бо до райцентру щонайменше на базар їздить.

Не забуваймо про гороскопи. А в якості приємного (дійсно приємного) бонусу можна згадати про рецепти народної кулінарії та медицини. Але давайте будемо відвертими: про консервовані грибочки у всесвітній мережі можна знайти мегабайти інформації (власне саме звідти вони й потрапили на регіональні шпальта), навіщо вам та газета?

Але навіть у статусі рудименту подібні видання лишаються для місцевої влади чимось символічним, такою собі ознакою життя. Картина виходить сюрреалістична – у райцентрі може не бути власної автостанції, у громадських закладах може не бути жодного унітазу на весь населений пункт (лише туалети типу "сортир", які, до речі, дуже лякають вразливих іноземців), у районній лікарні може не бути навіть апарату для УЗД. Проте раз на тиждень друкується видання, за витрати на яке можна було б і апарата придбати, і сантехніку, і хоча б будку із розкладом руху транспорту замість автостанції поставити. Вибачте, але у якості порівняння тут хіба що безхатченко із золотим годинником на руці проситься.

Справжня сутність та конкурентоспроможність подібних пережитків радянського минулого стає зрозумілою тоді, коли на сусідній території з’являється більш ніж достойний суперник з приватного сектору. В якості прикладу можна навести відносно свіжу історію з Апостолового, з приводу якої НСЖУ (Національна спілка журналістів України) днями здійняв ґвалт.

Місцева телерадіокомпанія "Атлант", що належить родині Мудрих і видає окрім інших послуг ще й власне друковане видання "Твоя газета", і раніше каталася немов сир у маслі. А коли син власника компанії за кілька років пройшов шлях від куратора місцевих таксистів до голови райради, умови і взагалі стали райськими. Редакція ж районної газети під назвою "Апостолівські новини", навпаки, лишилася біля розбитого корита після зміни влади. Відповідна скарга полетіла до Києва, і почалося шоу.

Варто зазначити, що в цій історії чимало симптоматичних моментів. По-перше, Мудрий-молодший не зумів обійтися без зловживання службовим становищем, що так типово для нашого держслужбовця, але шпетитимуть його за це недовго. По-друге, систему електронних закупівель ProZorro, що за умовою задачі має бути таким собі "захистом від дурня", вкотре обійшли за допомогою цілком передбачуваного механізму. Рік тому, коли тема подібних фінтів піднімалася у публічному просторі, автори системи обіцяли щось зробити, але воза з місця ніхто так і не зрушив. По-третє, усе це насправді схоже на нормальний для ринкової економіки процес, якщо вже закрити очі на різноманітні зловживання – вкладати кошти треба у більш прибутковий проект, а не підігравати ностальгійним настроям старого покоління.

Кінець кінцем, навіть НСЖУ як типова організація, що існує за радянськими принципами та лекалами, вже, здається, віджила свій вік, як і інші подібні "союзи письменників та художників". Керівництво спілки говорить про те, що провінційним виданням не виділяють грошей на модернізацію та переформатування. Але біда в тому, що старого собаку навчити новим витівкам не можна. Середній вік штатного працівника умовної "Трудової Крижопільщини" зараз є близьким до чоловічого пенсійного. Людина, яка останні тридцять років штампувала матеріали з серії "Свиня доярки Парамонової втретє за життя народила більше десяти поросят", навряд чи зможе перелаштуватися та стати генератором контенту, цікавого для сучасного читача. І саме тому районні «газетки» потихеньку почнуть відходити до небуття разом із пенсіонерами, які виписували їх заради програми телепередач на тиждень.

Або зміни, або вічна зона комфорту з квадратно-гніздовим способом мислення. Інших варіантів тут вже немає.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу

Публикации