Мінус на плюс. Що насправді може статися з «1+1»

29.12.2016, 14:16
1
1+1=? - фото 1
1+1=? / Дмитрий Коваленко via Facebook

Палили «Інтер», а загорівся «1+1». Нині ж виглядає все так, що влада вирішили пограти м‘язами та лише полякати канал Ігоря Коломойського. Проте, як відомо, диму без вогню не буває. Без Табу аналізую ситуацію навколо телеканалу «1+1» та прораховує можливі варіанти.

Хочете ви того чи ні, але українське телебачення ніколи не могло похвалитися незаангажованістю. Про радянську добу тут і говорити нема чого, хоча під час «перебудови» певні прояви плюралізму думок все ж були можливими. За часів незалежності розподіл сил дещо змінився, але ситуація в цілому лишилася очевидною. Державні мовники передбачувано транслювали позицію влади, якою б дивною ця позиція не виглядала, а телеканали, що знаходилися у приватній власності, цілком логічно перетворювалися на рупори головних спонсорів.

Різні за своїм духом та подачею матеріалу ЗМІ все ж примудрялися співіснувати в одному медіапросторі за принципом "live and let live". Хто б які фортелі не викидав, але про анулювання ліцензії чи інші санкції мова не йшла в принципі. Переділ сфер впливу якщо і траплявся, то відбувалося усе це тихо та непомітно для стороннього ока. Але рушниця надто довго висіла на стіні у спокійному стані – рано чи пізно усі мали здригнутися від звуку несподіваного пострілу.

Давайте вже говорити відверто: «1+1» і близько не схожий на ідеальний телеканал суто з теоретичної точки зору. Автори гостросоціальних програм частенько переходять межу фолу, нехай іноді з цілком благородною метою. Новини часом подаються надто вже нестандартно. А розважальний контент, переважно виробництва набридлого багатьом «Кварталу 95» - не виглядає надто вже виграшним на фоні творінь конкурентів. Одним словом, типовий український мовник. Але є один нюанс, який дещо міняє.

«Плюси» – єдиний загальнодоступний канал, який хоча б спробував покритикувати нову владу. Так, ця критика частенько виглядала недолугою і не завжди підкріплювалася фактами. Але у подібних випадках головне не перемогти, а взяти участь, як сказав би П’єр де Кубертен.

У ЗМІ, що належать представникам недобитої, нажаль, донецько-криворізької мафії (їх флагман – ТРК «Україна»), існує неофіційне табу на критичні висловлювання на адресу Петра Порошенка та його свити (хоча виключення на зразок підконтрольних Ігорю Гужві ресурсів все ж трапляються). ICTV давно вже занурився до якогось локального і специфічного мікросвіту – там вже давно не до великої політики. «Перший Національний» так і не зумів витравити з себе згубну сутність «УТ-1». А зловити щось інше у провінції на аналогову антену майже нереально.

І тут нам вкотре доведеться повернутися до особливостей менталітету людей, які міцно стали на ноги у період між Горбачовим та початком другої президентської каденції Кучми. Можна зняти з себе піджаки з матеріалу, пофарбованого в один з численних відтінків червоного, перестати використовувати у повсякденному спілкуванні блатний жаргон та сховати до сейфів непристойно дорогі та пафосні ювелірні прикраси. Але психологія лишиться незмінною. Для людей, які звикли вирішувати усі питання виключно силовими методами (неважливо, в прямому сенсі чи в переносному), критичні думки є ознакою непокори. А за непокору в часи їхньої молодості навіть потопити могли з цеглиною на шиї у кращих традиціях мафії часів справжнього беззаконня. Домовлятися ніколи – або з’їси ти, або з’їдять тебе.

Як тут не згадати про те, що остання до учорашнього вечора гучна історія з ймовірним позбавленням ліцензії теж нібито мала стосунок до людини на прізвище Коломойський. Десять років тому, коли країна готувалася обирати чергове скликання Верховної Ради, у немилість потрапив «9 канал», відомий колись під назвою «Приват ТБ Дніпро».

Тоді ще звичайний юрист та журналіст Борис Філатов у своїй щотижневій передачі "Губернські хроніки" дозволив собі жорстко розкритикувати Інну Богословську (і правильно вчинив, як показали подальші події). Одіозна пані подала до суду, суд вдовольнив її позов та позбавив мовника ліцензії до закінчення передвиборчої кампанії, але в підсумку все нібито вирішили полюбовно. Присутність Ігоря Коломойського в цій історії, втім, не є такою однозначною, як може здатися на перший погляд – олігарх та журналіст/адвокат/мандрівник/космонавт (потрібне підкреслити) в той час не товаришували, а швидше конфліктували.

Якщо ж влада зараз наважиться накласти руку на один з небагатьох цінних активів, який ще лишився у розпорядженні колишнього губернатора Дніпропетровської області, вона може не жартома, а цілком серйозно вбити одразу двох зайців. По-перше, плюралізм політичних думок у аналоговому форматі мовлення зникне як клас, в контексті можливих дострокових виборів - це однозначно перемога. По-друге, Ігор Валерійович за таких розкладів цілком може остаточно вийти з гри – а це вже хороша новина майже для всіх опонентів, бо мати такого супротивника на електоральному полі дуже небезпечно.

Головне, щоб внаслідок усіх цих маніпуляцій одного чудового ранку на всіх загальнодоступних телеканалах не почалася трансляція «Лебединого озера».

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
1
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...