Лист Сокурова до Порошенка: Що це було

02.07.2018, 16:05
Алєксандр Сокуров - черговий "хороший росіянин" - фото 1
Алєксандр Сокуров - черговий "хороший росіянин" / прес-служба режисера

Минулого тижня поважний російський режисер Алєксандр Сокуров написав, на перший погляд, напрочуд ідіотського листа до президента Порошенка з ультимативними вимогами звільнити українського громадянина Олега Сенцова, що нині утримується росіянами у якості заручника. Що це було – пояснює Без Табу.

Лицемірство колись радянської, а нині російської інтелігенції та богеми – річ давно відома. Одні й ті самі люди могли радіти здобуттю Грузією незалежності наприкінці «Перебудови» і називати грузинів агресорами у п’ятиденній війні. Аналогічно вони ставляться і до українців. Доки нас влаштовувала роль «молодших братів», доти їхня показова поблажливість була очевидною. Щойно ж починалася боротьба за самовизначення, «брати» зникали і з’являлися «фашисти» та «кривава хунта». Чотири роки тому це сталося не вперше і не востаннє.

Мабуть, кожен з нас бодай раз потрапляв у ситуацію, коли між гаманцем та життям обирати доводилося життя. І саме до схожого вибору Україну періодично намагаються підштовхнути люди, які ще минулого десятиліття вважалися моральними авторитетами для пересічних українців. Наприклад, відомий кінорежисер Алєксандр Сокуров, що до останнього намагався не висловлювати свою справжню позицію щодо війни на Донбасі, окупації Криму та інших нюансів, пов’язаних з московською агресією. Проте не втримався й розродився дивним листом до президента України.

Лист Сокурова до Порошенка мав великий резонанс, але зовсім не той, на який розраховували у Кремлі

Його звернення до Петра Порошенка лише на перший погляд видається дивним. Бо не може ж освічена начебто людина настільки з’їхати з глузду, аби вимагати від президента Україні звільнення з російської неволі українського політв’язня. Ба більше, давно вже стало зрозуміло, що будь-який з представників української влади відчутно вплинути на долю Олега Сенцова не зможе ніяк. Це той самий випадок, коли особиста трагедія колеги використовується як шантаж з натяками на погрозу и привід розрекламувати спікера в пропорції 9:1, не інакше.

Прохання розпочати все з чистого листа – лише верхівка айсбергу. Зрозуміло, що від офіційного Києва вимагають без жодних зустрічних гарантій відпустити всіх до одного громадян Росії, затриманих на території України і спійманих на антиукраїнській діяльності. Зауважте, Сокуров у відкритому листі жодним словом не обмовився про те, що у Кремлі мають намір звільнити бодай одного бранця (зате узяв на себе сміливість говорити від імені Сенцова, який радикально проросійських вимог не мав би за визначенням). Така собі версія байки про Івана, Абрама та сокиру, в якій Іван навмання (і невдало) спробував зіграти роль Абрама.

Але нібито ввічлива пропозиція встановити мораторій на будь-які міждержавні конфронтації демонструє справжні наміри Росії. Причому «пропозиція» ця спрямована лише в один бік. Критика путінського режиму навіть у дозованій кількості не є дозволеною навіть тоді, коли перед світовою спільнотою треба зобразити максимальний плюралізм думок та всеохоплюючий пацифізм. Та й навіть якби Москву попросили повернути усе, що було загарбано із порушеннями міжнародних норм та (не)писаних законів, у відповідь в кращому випадку пролунала б тиша.

Від України вимагають примиритися з тим, що Крим та частина Донбасу тепер належать Росії. Пропонують припинити боротьбу за території, які вже й спірними не називають. При цьому відповідальність за забезпечення безпроблемного життя «громадян» так званих «ДНР» та «ЛНР» здебільшого має лежати на київських плечах. І неважливо, що відповідні інстанції вже встигли визнати Росію агресором, який має фінансувати окуповані землі до того моменту, поки не поверне їх законному власнику.

Від України також вимагають відмовитися від будь-якого опору російській мовно-культурній експансії. Кремль був настільки впевненим у винятковості своєї попередньої стратегії, що проґавив момент, коли російська мова раптово почала зникати навіть з освітніх програм шкіл у лівобережних областях, не говорячи вже про зменшення обсягів використання в загальноукраїнських ЗМІ. І жоден засланий козачок на зразок псевдопоета Кабанова вже не здатен здійняти хвилю обурення під девізом «рятуйте, російськомовних ображають». Бо не на часі.

Простіше кажучи, Москва надіслала чергового гінця з очевидним посланням: віддайте нам за власним бажанням усе, на що ми наклали оком, і трошки на додачу, а ми, можливо, наступного разу спробуємо забрати у вас щось менш вартісне. Про те, щоб ми в майбутньому не роззявляли рота на чужий коровай, навіть не мрійте. Білорусь ці правила остаточно прийняла років двадцять тому і поступово перестає бути схожою на суверенну державу. Країни Балтії, навпаки, відмовилися танцювати під кремлівську балалайку і зараз цілком непогано почувають себе в статусі членів Євросоюзу. Вибір потрібно зробити раз і назавжди.

Біда лиш в тому, що ганебний лист Сокурова не зменшить рівень співчуття до «хороших росіян» з боку представників української влади. І політичний притулок надаватимуть, якщо попросять. І громадянство організують, якщо дуже попросять. І прояви емпатії до сусідів серед окремих груп населення спровокувати, якщо виникне потреба. Та й сам режисер може частково зберегти попередню репутацію – як же ж, погана людина не може знімати небанальне та протестне кіно. От тільки ніхто при цьому не згадає зайвий раз Сенцова, Кольченка та інших численних бранців Кремля, за яких нібито піклувався «автор» звернення до Порошенка і вселенського патріарха заразом.

А справжні автори цих закликів якщо і здатні на щось, то лише на невпинну та іноді безконтрольну агресію, спрямовану на сусідів.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...