Голод під час достатку: Чому боротьба за життя Олега Сенцова перетворилась на шоу

Омбудсмен омбудсмену / Людмила Денисова via Facebook

Автор Без Табу у 39-й день голодування політв'язня Олега Сенцова згадує події 40-річної давнини та констатує, що навколо мужнього вчинку українця є чимало ласих до піару політиків.

Це може прозвучати надто цинічно, але історія з голодуванням Олега Сенцова дійшла до тієї стадії, коли більшості її учасників вигідніше займатися нахабною саморекламою та імітацією бурхливої діяльності, ніж реально вирішувати наявні проблеми. Це чудово розуміє сам політв’язень, це також усвідомлюють і ті, хто дійсно хочуть йому допомогти. Проте боротьба стрімко перетворюється на шоу у прямому ефірі, яке можна припинити лише двома способами.

В подібній ситуації неминуче напрошується аналогія з голодуванням бійців ІРА, ув’язнених у тюрмі Мейз у Белфасті на початку вісімдесятих. Надто вже багато схожих деталей. Доказова база у їхніх справах переважно кульгала на обидві ноги, засудити їх вдавалося хіба що за зберігання зброї – Сенцова теж відправили за ґрати на основі суперечливих та здобутих шляхом тортур свідчень про злочин, якого він не коїв. Офіційний Лондон відмовляв борцям за незалежність Північної Ірландії від британської корони у статусі політичних в’язнів – Олегу влада РФ так само відмовляє у праві бути громадянином України, примусово записавши його до лав підданих Путіна. А голодування до смерті і взагалі можна вважати спільним знаменником.

Мурал на честь Боббі Сендса та його побратимів

Ще більше напрошується порівняння із Робертом Сендсом, головною дійовою особою протесту 37-річної давнини. Його популярність на волі була настільки відчутної, що під час відбування терміну ув’язнення він виграв довибори до британського парламенту і став наймолодшим його членом (нехай і заочно). Його історія та смерть підштовхнула ірландських націоналістів до активних дій на політичних фронтах і оживила громадськість. Врешті-решт, без довгих роздумів з десяти померлих від голоду бранців та інших учасників голодування, яких на прохання родин врятували медики, пересічний британець згадає хіба що Боббі.

В подібній ситуації опинився і Олег Сенцов. Серед багатьох жертв окупаційного режиму з Криму саме він автоматично привертав до себе найбільше уваги, оскільки мова йшла про відомого за кордоном режисера, а не маловідомого громадянина з середнім рівнем достатку та нудною нецікавою роботою. Згадка про нього проходила червоною ниткою крізь усі патріотичні акції. Хоч благодійному флешмобі з футболками з написом «Let my people go» та вимогою звільнити на додачу Кольченка з Афанасьєвим, в якому три роки тому взяли участь навіть деякі лідери суспільної думки, хоч на міждержавних зустрічах на найвищому рівні прізвище «Сенцов» звучало голосно і першочергово.

Проблема, однак, полягає в тому, що учасники флешмобу (а надто організатори, з якими автор добре знайомий) дійсно узяли чужу біду близько до серця. Дехто і досі не полишає активної боротьби, бо для них Сенцов – не лише символ нескореності України перед Росією, а й просто людина, яку злочинно позбавили волі та інших життєво важливих прав. Політики в той же час використовують це прізвище як привід для піару. Причому іноді навіть піаряться з маргінального ракурсу, як це зробив нещодавно остогидлий усім Євген Мураєв. Головне – не справи, а слова чи нагадування про себе.

Так, новий український омбудсмен Людмила Денисова, скажімо, останнім часом суттєво зросла в очах людей, які не надто розуміються на українській політиці або почали цікавитися нею лише після Революції Гідності. В сюжетах окремих мовників вона зображена справді палким борцем за права та свободи найвідомішого з поточних в’язнів руської колонії «Білий Ведмідь». І населення кожного разу починає хвилюватися, коли їй знову відмовляють у зустрічі із Сенцовим.

Похорон Боббі Сендса

Але навіть після поверхневого вивчення біографії уродженки Архангельська янгольські крила від її образу відвалюються миттєво. І справа не в тому, що призначення на посаду омбудсмена людини з «Народного Фронту» провокує конфлікт інтересів, адже і МВС, і Мінюст очолюють її однопартійці Аваков та Петренко. Просто порядні люди в політику через Тимошенко зазвичай не потрапляють. А Денисова в часи виконання обов’язків міністра праці та соцполітики добряче збагатилася за рахунок махінації з бюджетними коштами (достатньо хоча б сумну історію з інвалідними візками згадати). На додачу ще й питання по кримському бізнесу є, який чи то перереєстрували в податковій РФ після окупації півострову, чи ні. «Принцип Сливка» тут працює пречудово.

Власне кажучи, і в історії з голодування Сендса та однодумців було чимало бажаючих прикрасити свою біографію за рахунок захисту їхніх інтересів на словах. Та й британська влада (як і Кремль зараз) геть недоречно починала грати м’язами замість спроби відшукати компромісне рішення, доки всі живі та здорові. Міжнародний розголос обох є цілком співставним – на підтримку Сенцова, скажімо, нещодавно висловився навіть Стівен Кінг.

Історія має звичку повторюватися у різних локаціях та епохах. І саме через це стає моторошно. Бо варіантів закінчення лише два. Або компроміс таки буде знайдено, або Олег неминуче помре. Причому сам він, схоже, помирати не готовий, якщо судити за згодою на терапію для підтримки і листом до російського кінокритика Андрія Плахова.

Росія утримує 70 українських політв'язнів

Боббі Сендс помер на шістдесят шостий день голодування. Олег Сенцов голодує вже протягом тридцяти дев’яти. Це не курс арифметики за третій клас, тому давайте поки обійдемося без зайвих питань.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!