Корюківська трагедія: Чому московська пропаганда замовчує правду

Жертвами гітлерівців стали понад 6700 українців

1 березня в Україні відзначають сумні роковини – 75 років тому війська СС та бійці угорської жандармерії вирізали українське містечко Корюківка. Загинули тисячі людей, але радянська пропаганда намагалась не згадувати про Корюківську трагедію. Бо вина за геноцид лежить й на партизанах.

Московська пропаганда – на диво брехливе явище. І неважливо, про радянську добу мова, про часи Російської імперії чи про сучасність. Коли ж мова заходить про будь-що, пов’язане з Україною, неадекватність кремлівських крикунів та переписувачів історії сягає найвищої межі. Через це багато сторінок нашого минулого – як позитивних, так і сумних – досі є для нас незвіданою площиною.

В добу червоного тоталітаризму символом звірств з боку німецьких загарбників та їхніх поплічників зробили білоруське село Хатинь. Правда в тому, що кілька сотень людей дійсно постраждали від рук нацистів і були знищені лише через те, що не входили до числа «справжніх арійців». Але був в історії Другої світової війни більш кричущий випадок наруги над мирним населенням, з яким не порівняються ані Хатинь, ані Лідице, ані Орадур.

Корюківська трагедія 1-2, 9 березня 1943 р. за своїми масштабами є найбільшою кривавою каральною акцією гітлерівців зі знищення населеного пункту разом із цивільним населенням у Другій світовій війні в Європі. Це визнали навіть під час Нюрнберзького процесу, але не визнали Сталін та його наступники. Бо визнання могло б кинути тінь не лише на радянський партизанський рух, а й на деяких інших вихідців з московських країв.

Якщо ви зараз раптом потрапите до Корюківки, містечка в Чернігівській області, вас може цілком здивувати майже повна відсутність об’єктів старовинної архітектури. Цей населений пункт було засновано ще 360 років тому козаками – вихідцями з Правобережжя, але кількість будівель, що пережили Другу світову війну, можна перелічити на пальцях двох рук. Ні, Корюківку не бомбили – її просто спалили вщент рівно 75 років тому - 1-2 березня 1943 року - разом з тисячами місцевих мешканців в якості помсти за регулярні набіги червоних партизанів на німців. Самі ж радянські партизани навіть не спробували якось втрутитися в ситуацію. Хоча перед цим спровокували ворога на контратаку, здійснивши наліт на корюківський гарнізон.

Корюківська трагедія. Факти / УІНП

Цей край від самого початку був ідеальним сховком для антинацистського підпілля. Куди не кинь оком – самі ліси, в яких жорстокі завойовники почували себе не надто комфортно. Місцеві мешканці допомагали як могли партизанським загонам на чолі з кадровим офіцером НКВС Олексієм Федоровим. Станом на кінець зими 1943 партизани мали десятиразову чисельну перевагу над німецькими та угорськими формуваннями. Але у вирішальний момент ті, кого радянська пропаганда пізніше назве ледь не головними героями війни, просто увійшли в бік і мовчки спостерігали за бійнею. Чому?

Меморіал пам'яті жертв Корюківської трагедії

Згадайте слова тоді ще не видатного генералісимуса Жукова про українців, яких краще зараз потопити у Дніпрі, ніж потім засилати до Сибіру та розстрілювати, витрачаючи коштовні ресурси. Згадайте генерала Ватутіна, який ідеально виконав побажання Жукова під час операції, за підсумками якої з нього чомусь зліпили героя найвищого ґатунку. Згадайте і партизанські загони Ковпака, які нібито йшли в західному напрямку об’єднувати зусилля з ОУН-УПА, проте раптово почали бити потенційних союзників в спину, отримавши відповідний наказ зі ставки Сталіна. Зараз починає здаватися, що жодного термінового наказу не було, і борців за незалежність України йшли бити від самого початку. Цікаво, скільки серед ковпаківців було тих, хто встиг виблиснути злочинною недбалістю під час акту геноциду на Чернігівщині?

Радянська влада не церемонилася з жодними проявами навіть не націоналізму, а локального патріотизму. Крім українців від репресій страждали і кримські татари, і чеченці, і інші дрібні народи та великі нації. Але про це не можна було говорити. Тому і про Корюківку промовчали. Лише за тридцять із лишком років у Москві дали відмашку поставити в райцентрі пам’ятник з приписом «на честь героїчного опору населення німецько-фашистським загарбникам». Але всієї правди українцям все одно не розповіли.

Наприклад, навіть сьогодні майже ніхто не знає про те, що крім німців та угорців у знищенні мирного населення брали участь вихідці з Росії. Переважно це були перевербовані полонені та вихідці ще з Російської імперії, що служили у польовій жандармерії 399-ї головної польової комендатури Байєра. До речі, їх форма була подібна до одностроїв донських козаків. Радянська сторона була в курсі цього факту і мала додаткову причину приховати трагічні події на Чернігівщині від народних мас. Справа навіть не в тому, що українці для тоталітарного режиму не були людьми, а в тому, що «свої» чи «колишні свої» без жодних труднощів воювали на боці ворога.

Федоров, Ковпак та Строкач на параді на Хрещатику

Цікав й те, що партизанський ватажок Олексій Федоров в підсумку отримав звання Героя Радянського Союзу і регулярно обирався до кожного скликання Верховної Ради УРСР від першого до передостаннього, одинадцятого. Без жодних турбот дожив до 88 років, похований на Байковому цвинтарі в Києві, за мотивами його спогадів зняли в часи «Застою» одразу два пропагандистських фільми про Другу Світову. Простіше кажучи, людина, що не завадила загибелі майже семи тисяч мешканців Корюківки, прожила нібито нормальне героїчне життя. І навіть сумління його не гризло ночами, судячи з мемуарів. Бо жодним словом Федоров у своїх спогадах про жертв Корюківської трагедії не обмовився

1 березня 2013 - перепоховання жертв Корюківської трагедії / koradm.cg.gov.ua

На щастя, нова українська влада почала повертати історичні борги. І події 75-річної давнини тепер на офіційному рівні визнаються національною трагедією. Непогано було б ще в шкільні підручники для початку додати необхідну інформацію, а то українськими школами і досі гуляють агітки часів міністра Табачника, в яких українці виставляються ледве не агресорами.

Звісно, що подібне не має повторитися знову.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!