Комплекс недобитого імперця. Проспект Шухевича як лакмусовий папірець для лібералів

02.06.2017, 15:15
114
Група товаришів проти (с) - фото 1
Група товаришів проти (с)

Як рішення Київради про перейменування проспекту Ватутіна в черговий раз зірвало маски та показало як потенційну п’яту колону, так і більш глибші проблеми історичної пам’яті.

Присоединяйтесь к нам в Telegram, Facebook и Твиттер

Що б там не казали, а декомунізація в Україні триває. Темпи її, звичайно, не можуть потішити найбільш радикальну частину патріотичного суспільства. Пам’ятники та бюсти Леніна прибрали ще не звідусіль, з топонімікою ще теж не все гаразд. Але рух подалі від історичної пам’яті часів УРСР вже навряд чи вдасться спинити. І декому це дуже не подобається.

Комплекс недобитого імперця. Проспект Шухевича як лакмусовий папірець для лібералів - фото 49391

Російський емігрант (чи то трудовий, чи то політичний) Іван Сіяк, наприклад, обурився через те, що Київрада перейменувала проспект Ватутіна на проспект Шухевича. В подібних випадках невдоволена особа зазвичай готова викласти купу аргументів, які доводять неправоту опонентів. Але цього разу аргументація виявилася зовсім кволою, якщо вже говорити відверто. Переконати таким чином в чомусь можна було б хіба що людину без ознак наявності логічного мислення.

Старі аргументи на новий лад

Аргумент перший – не можна перейменовувати те, що названо на честь героїв «Великої Вітчизняної війни». Мовляв, це щонайменше некрасиво, оскільки завдяки цим людям та перемозі, яку вони здобули, Україна і досі існує. Вибачте, але якщо керуватися цією логікою, то тоді й більшість відомих радянських катів тих часів реабілітувати негайно доведеться, починаючи зі Сталіна – він же ж також доклав руку до перемоги у війні, якщо вірити любителям ковбаси за 2,20. В тому числі й тим, що його дії призвели до її початку. Когнітивний дисонанс, кажете? Отож бо й воно.

Аргумент другий – генерала Ватутіна не можна було чіпати, бо він не був членом КПРС і не працював на керівних посадах в органах влади. Навіть в законі про декомунізацію так нібито написано. Але родзинка в тому, що Карл Маркс з Фрідріхом Енгельсом теж під цей критерій не підпадають, а їхні імена з українського топонімічного дискурсу безжально викреслили. Буквоїдство в даному випадку хіба що час допоможе потягнути, не більше. Кінець кінцем, чи дали б генералу командувати хоча б ротою, якби він мав «неправильні» політично-ідеологічні погляди? Мабуть, що ні. Так що не партквиток треба шукати, а керуватися тим, що маємо.

Аргумент третій – Роман Шухевич програв все, що тільки можна було програти, який з нього герой? А в тому-то й питання, що приводом для єднання нації чи етнічної групи не завжди є перемога. Наприклад, Національний день Каталонії, що відзначається щорічно 11 вересня, за своїм походженням є не веселим святом, а цілком сумним днем пам’яті. Колись саме цього дня скінчилася облога Барселони та війна за іспанський спадок, за підсумками якої Каталонія втратила автономію. І Рафаел Казанова є для місцевих таким самим героєм, як і командири УПА для українських патріотів, дарма що місто таки було взяте ворогами. І це лише один з сотень подібних прикладів.

Просте порівняння

Список можна було б продовжувати до нескінченності, але в цьому нема потреби. В цілому і так зрозуміло, що персона генерала Ватутіна насправді мало кого хвилює (більшість «захисників» навіть не знає його імені). А от персона Шухевича – навпаки. І реакція приїжджих лібералів, які прибули до України будувати «іншу Росію», є цілком передбачуваною. Вони можуть скільки завгодно демонструвати награну нелюбов до Путіна та його свити, але промиті радянською системою освіти мізки. Та й вороги у них з кремлівськими горе-стратегами зазвичай виявляються спільними – і українці до їхнього числа входять.

Поява на карті столиці імен та прізвищ тих, хто боровся свого часу з тоталітарним радянським режимом, сприймається як вторгнення до власних володінь не лише нещодавніми емігрантами, які завдяки дивній позиції нової влади вже обзавелися здебільшого українським громадянством. Так звані «корєнниє кієвлянє» страшенно обурювалися ще тоді, коли зник Московський проспект і з’явився проспект Степана Бандери.

Пан Корогодський не стримався

Особливо показовою тут є реакція представників «богеми» на зразок Дмитра Гордона. Виявляється, сьогодні можна брати інтерв’ю в сина Шухевича, завтра назвати його батька фашистом і ставити в один ряд з Герингом та Геббельсом… І нікого це «подвійне дно» не дивує чомусь.

Пан Гордон в черговий раз здійснює прилюдне політичне самогубство

Назву такій поведінці пана Гордона дайте самі

А як показово вибухнув Михайло Ходорковський? Кілька років тому чимало свідомих українців виступали на його підтримку, але дарма, як виявилося. Бо лібералізм колишнього «в’язня Путіна» традиційно скінчився на українському питанні. До речі, тут назовні пробився ще один старий імперський комплекс: Москві та московитам дуже не подобається, коли учорашня колонія намагається приймати якісь важливі рішення самотужки (чи не так, пані Собчак?), бо за звичкою уся ініціатива має йти саме з Кремля. І стосується це не лише України – на антиросійські дії інших колишніх радянських республік реакція є такою самою.

Ходорковський лізе не в свої справи

Хворобу діагностовано

Так чи інакше, а перейменування відбулося недарма. Воно щонайменше дало зрозуміти дещо про реальні політичні погляди та життєві цінності певного кола осіб. Цікаво, як їм розповісти про спільний радянсько-німецький військовий парад у Бресті та пакт Молотова-Ріббентропа так, щоб їхні головешки від когнітивного дисонансу не луснули?

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Без Табу
114
powered by lun.ua

Публикации
Загрузка...