Проспект розбитих мрій. Чому поява проспекту Бандери викликала шквал критики

Степан Бандера на матчі Україна - Польща / Volodymyr Mula via Twitter

Історія з перейменуванням Московського проспекту як лакмус, а також безкоштовна порада у якості бонуса.

Історія з перейменуванням Московського проспекту на проспект імені Степана Бандери у Києві повинна була статися хоча б для того, щоб зірвати маски з деяких діячів мистецтва та лідерів суспільної думки. Це один з тих випадків, коли зайняти нейтральну позицію просто неможливо – або категорично за, або категорично проти. Проте дехто все одно спробував одночасно всістися на два стільці. Хтось за звичкою, хтось через професійний інтерес.

Найперша мантра, яку намагаються вкласти у голови лояльної аудиторії люди з половинчастою позицією, звучить наступним чином: як можна було назвати проспект на честь людини, причетної до «Волинської різні», саме в той момент, коли Київ в черговий раз намагається налагодити добросусідські відносини з Варшавою? Кращої демонстрації комплексу меншовартості придумати просто неможливо. Цікаво, що ті самі оратори трохи раніше говорили про необхідність бути самодостатньою нацією – і тут така раптова зміна позиції! Дуже недоречна зміна, треба зауважити.

Мало хто зараз розуміє, що змінити ставлення середньостатистичного поляка до середньостатистичного українця наявними під рукою засобами неможливо. Навіть якщо перейменувати проспект Степана Бандери на проспект Юзефа Пілсудського, зробити католицизм основною державною релігією, а польській мові надати статус другої державної (не дивуйтеся, але люди, які пропонують це зробити цілком серйозно), західний сусід все одно дивитиметься на нас згори донизу. І саме тому нещодавній вчинок Порошенка можна вважати правильним з суто людської точки зору, але абсолютно помилковим з політичної.

Варшава, звичайно, відповіла на цей вчинок офіційною і цілком схвальною заявою Дуди, але на полях була зроблена зовсім інша примітка – Київ готовий прогинатися більше, ніж очікувалося, можна посилювати тиск. І тиск рано чи пізно посилиться, бо класти пальця до рота тому, хто може спокійно відгризти руку до ліктя, завжди небезпечно.

У відповідь на побоювання щодо польської нелояльності хтось дуже влучно примітив, що у аеропорті Франкфурту-на-Майні на табло з розкладом рейсів неможливо знайти Вроцлав. Неможливо виключно тому, що деякі німці досі називають це місто не Вроцлавом, а Бреслау – так, як його називали їхні пращурі. Більше того, у деяких особливо патріотично-ортодоксальних німецьких джерелах досі можна зустріти Данциг замість Гданська, Кенігсберг замість Калінінграду та Мемель замість Клайпеди, але про це знають одиниці. А от напис "Breslau" в аеропорті однієї з ділових столиць Європи кидається в очі усім, хто відлітає та прилітає. Чому поляки мовчать з цього приводу? А тому, що собака може безкарно гавкати на слона лише в літературних творах не без моралі – в реальному житті подібний гавкіт може мати досить сумні наслідки. Саме тому ні сейм, ні сенат не намагаються визнати масові вбивства поляків більшовикам та нацистами геноцидом, які під ці ознаки підпадають, проте заходилися робити це з подіями українсько-польского протистояння 1942-1944 рр., наголошуючи на своїх жертвах та майже ігноруючи українські.

Собака може безкарно гавкати на слона лише в літературних творах не без моралі – в реальному житті подібний гавкіт може мати досить сумні наслідки

Але не поляками єдиними – незадоволення перейменуванням висловили і люди з латентною проросійською позицією. Їхня риторика зводиться до дуже простого твердження: в час, коли Україну доречно було б зробити єдиною, а не ділити на східну та західну частини, влада робить помилковий крок, прислухаючись лише до однієї зі сторін. І не варто навіть починати пояснювати у відповідь прості речі (той факт, що ОУН та УПА були цілком проукраїнськими організаціями, наприклад) – вас все одно не зрозуміють.

Якщо вже сучасні школярі завдяки підручникам, переписаним горе-міністром Табачником, починають вважати Україну агресором у Другій світовій війні, то про покоління, які вивчали історію за радянськими лекалами, годі і говорити. Вони досі вірять, наприклад, у те, що участь США у війні розпочалася з бомбардувань Хіросіми та Нагасакі, бо їх навчали саме так.

Варто визнати, що Бандера був досить неоднозначною постаттю. Для того, щоб робити висновки щодо його історичної спадщини, варто опрацювати чимало джерел, причому бажано з полярними точками зору – практика показує, що лише так можна знайти щось схоже на істину. Але тим, хто звик до чорно-білого світосприйняття, займатися подібними речами нецікаво, тому вони вірять першому-ліпшому "гуру та вчителю", що несе у маси просту та популярну мудрість за три рублі на душу населення.

Успішний приклад боротьби з темним минулим

Але жоден подібний "гуру" не пояснить головного: коли хтось збирається перефарбовувати паркан, то навряд чи він питатиметься дозволу сусідів. Рішення так чи інакше треба приймати самотужки, бо не сусідам жити у дворі, обнесеному синьою чи зеленою огорожею. Хоча хтось з них, звичайно, кривитиметься з суто естетичних міркувань, проходячи повз сусідську садибу – від цього нікуди не подітися.

***

На цьому хотілося б закінчити, але не можна не згадати про групу людей, яка звикла піднімати паніку під час кожного перейменування вулиці чи проспекту навіть незалежно від того, подобається їм нова назва чи ні. Мова про тих, хто не хоче платити зайві гроші за термінову зміну усіх документів, в яких зафіксована адреса зі старою ще назвою. Скільки б разів їм не заперечували, але привід підняти галас на тему "злочинна влада обдирає бідний народ як липку" вони намагаються використати завжди.

Хочете безкоштовну пораду на майбутнє? Якщо бачите у вашого співрозмовника подібну риторику – зробіть усе для того, щоб ця людина більше не була вашим співрозмовником. Дурість – надто вже заразна болячка, як не крутіть.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!