Гасконці проти маргіналів. Як взаємодіють у Верховній Раді депутати з Дніпра та області

А скажут, скажут, что нас было четверо... (с) / Глеб Добарин via Facebook

Хто представляє у парламенті Дніпропетовщину. Без Табу розповідає про депутатів Верховної Ради від регіону.

Вчора колега Бондаренко підняв доволі цікаву тему так званих депутатських земляцтв, які насправді часто є не більш ніж набором прізвищ, що опинилися у списку народних обранців завдяки перемогам на мажоритарних округах окремо взятої області. І дійсно, народні обранці з Одеської області роблять у Верховній Раді що завгодно, але не працюють гуртом на покращення умов життя у регіоні, який виписав їм путівки до парламенту. Нічого дивного в цьому немає, оскільки ці люди ніколи не належали до одного кола. Хоча після ретельного аналізу цілком може виявитися, що їхні покровителі дуже близькі один до одного.

Є, однак, і регіони, представники яких чудово знайомі з принципами командної роботи, але вперто продовжують лити воду на різні млини. У якості канонічного прикладу чудово підійде Дніпропетровщина, яка останнім часом з точки зору політичного впливу розподілилася на дві нерівні частини. Обласний центр та кілька прилеглих районів після Революції Гідності опинилися під контролем Ігоря Коломойського та його команди. Проте на більшій частині території області, а надто у промислових містах та містечках, все ще панує колишня Партія Регіонів. Цей розподіл сил підтвердився на позаминулорічних виборах, які в цілому завершилися передбачувано.

З одного боку згуртувалися народні обранці, на яких так чи інакше впливає група "Приват". Безпосередньо до виборів за межами області більш-менш пізнаваними були три учасники цього химерного бойз-бенду – Борис Філатов, Андрій Денисенко та Дмитро Ярош. Не дивно, що боротьбу за депутатський мандат кожен з них виграв з солідним запасом, причому усі як один зробили це на рідних округах. Відомого юриста та не менш відомого українізатора обирали в тому числі люди, які добре їх знали ледве не з дитячих років – у цих випадках на переможців можна сміливо навісити ярлики "local heroes". Провідника, в свою чергу, до Ради провели мешканці Покровського району – того самого, в якому базувалися основні сили Правого Сектору. Пізніше поруч із ними почали активно світитися Віталій Купрій та Валентин Дідич.

Філатов доволі швидко створив депутатську групу "За Січеславщину", до якої крім мажоритарників увійшли і кілька народних обранців, що пройшли до парламенту за партійними списками. Серед них особливо варто виділити Віктора Галасюка – обізнану та адекватну людину, що дивним чином опинилася серед членів дивного збіговиська під назвою «Радикальна Партія Ляшка». Проте, на відміну від товаришів по партії Галасюк займається не політичною клоунадою, а реальними справами. Наприклад, саме завдяки старанням Віктора найближчим часом вдасться зрушити з мертвої точки справу Південмашу, який з провідного оборонного підприємства перетворився на музей металобрухту. Та й безпристрасна статистика доводить, що Галасюк є одним з найбільш активних народних депутатів восьмого скликання.

Група, зібрана за інтересами "Привату", зазвичай говорить та працює в унісон, але певних розбіжностей уникати все одно не вдається. Скажімо, у історії з арештом Геннадія Корбана деякі депутати вирішили відмовчатися і не втручатися – Денисенко, який активно захищав товариша по партії, пізніше назве подібну лінію поведінки "ідеологічно хибною".

Депутат Денисенко жбурляє в суддю Чауса бутилку, ще не здогадуючись, що треба було кидати банку

В цьому контексті також цікаво, як складуться стосунки "приватівців" з Тетяною Ричковою, яка фактично зайшла на місце, звільнене восени Філатовим. З одного боку, вона може розраховувати на повну підтримку мера Дніпра та його близького оточення, як показали довибори. Але той же Денисенко і кілька його однопартійців досі не вибачили їй "ідеологічно хибну" поведінку в історії з Корбаном. Тут усе розставить по місцях лише час.

На протилежному боці розташувалися канонічні члени колишньої Партії Регіонів та їхня обслуга, яким довелося перефарбуватися та змінити вивіску. Декому навіть довелося провести капітальний ребрендинг – скажімо, колишній дніпропетровський мер Іван Іванович Куліченко змушений був вступити до лав БПП, аналогічно вчинив і заслужений слуга усіх господ Андрій Павелко. Ці двоє після обрання нардепами принципово відмовилися входити до складу групи "За Січеславщину", на відміну від деяких інших "списочників" з області та обласного центру.

Показова бесіда двох відомих голосів

Є серед колишніх регіоналів персонажі з серії "ні риба, ні м’ясо" – скажімо, аморфне тіло на ім’я Максим Курячий, яке нібито рапортує за розвиток країни на демократичних засадах, але на виборах міського голови Дніпра охоче виступило в якості технічного кандидата Олександра Вілкула. Тоді, до речі, виявилося, що людина з двома дипломами про вищу освіту фактично не вміє спілкуватися з електоратом без шпаргалки на папірці – таких персонажів у мери зараз хіба що у Запоріжжі можуть обрати.

Про більш типових представників "донецько-криворізької мафії" не варто говорити багато, бо розповісти щось нове тут навряд чи можливо – подібні кадри з роками не міняють свою сутність незалежно від обгортки. Коли мова заходить про щось безпосередньо пов’язане з Січеславщиною, вони намагаються зробити що завгодно, аби тільки встромити побільше патиків у колеса опонентів – це було чудово помітно в історії з перейменуванням обласного центру.

Отак і виходить усе немов у казці про журавля та чаплю. І не видно поки що на обрії того фактору, який колись змусить ці дві групи стати хоча б ситуативними союзниками. Та й не треба такого союзництва, мабуть.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!