Дніпро замість Січеслава. Топонімічна кастрація як перша стадія несприйняття

13.06.2016, 12:45

Днепр как пример половинчатых мер - фото 1

Днепр как пример половинчатых мер / K-Valentin / gorod.dp.ua

Оглядач Без Табу показує, як політики спекулюють на декомунізації на прикладі колишнього Дніпропетровська.

Як відомо, нема в світі такої теми, на якій би не намагалися розпіаритися політики. Останнім часом навіть під час жалобної ходи іноді можна побачити людей з символікою умовної "партії філателістів України", хоча організатори ходи переконливо просять політику сюди не мішати. А тема декомунізації та перейменувань населених пунктів взагалі є дуже благодатною для різного роду спекуляцій. Причому спекулювати беруться усі, кому не ліньки.

Візьмімо для прикладу місто, яке засновувалося під назвою Катеринослав. Місту цьому в певний час не пощастило перш за все з історичною спадщиною. Місцеві історики, більшість з яких за дивним збігом обставин мають єврейське походження, вперто просували теорію, за якою до кінця вісімнадцятого сторіччя територія, на якій закладали населений пункт, була дикою, закинутою і нікому не потрібною, хоча й мала досить вигідне географічне положення. І таки просунули – мовляв, якби не межа єврейської осілості, яка проходила поруч, то так би тут і бігали досі хащами кабани та косулі, а не працювали заводи і ходили трамваї.

Такі заяви не викликають особливо показового антисемітизму, бо звучать переважно у вузьких колах наукової інтелігенції, а от перекручування і переписування історії – це дійсно недобре. Навіть семикласник, який вміє користуватися правильними джерелами інформації, за півгодини розповість вам щонайменше про Кодацьку фортецю та Лоцманську Кам'янку, де мешкали знавці лютих дніпровських порогів. І якщо розмови про Кодак ще можуть здатися протягуванням за вуха, то Лоцкам'янка ось вона, точнісінько в межах міста новітніх часів. Бажаючі можуть додати до переліку ще й Старі Кодаки з Мандриківкою – теж показовий момент. Але в цілому подібні теми рідко виходять за межі окреслених вище кіл.

Інша справа – топоніміка. Багато хто з істориків, етнографів та краєзнавців погоджується з тим, що Січеслав видається ледве не ідеальною назвою для сучасного мегаполіса з точки зору відображення історії. Найбільш славні події у цій місцині відбувалися саме за часів Запорізької Січі – з цим погодиться кожен, хто ще не дуже забув шкільний курс історії України.

Першими про це подумали ще політики часів УНР, але назва не прижилася, нехай і зустрічалася в багатьох документах в період з 1918 по 1926 роки. Зате легко прижилася інша назва, такий собі дарунок Григорію Петровському, який був Форрестом Гампом ще до того, як цього персонажа придумав Уінстон Грумп – жарти жартами, але справа не в прудкому бігу. Ця людина примудрилася підписатися під усіма радянськими "злочинами проти людства" у міжвоєнний період. Особливо під злочинами, які безпосередньо стосувалися геноциду українців. І нікому цей факт, зауважте, не муляв чверть століття після здобуття незалежності. Ви можете собі уявити, щоб умовний Рішон-ле-Ціон називався Арафат-Сіті? Звісно, що ні, бо ізраїльтяни ще не опустилися до того, щоб називати важливі населені пункти на честь ворогів нації. У нас, нажаль, картина діаметрально протилежна.

Ви можете собі уявити, щоб умовний Рішон-ле-Ціон називався Арафат-Сіті? Звісно, що ні, бо ізраїльтяни ще не опустилися до того, щоб називати важливі населені пункти на честь ворогів нації

Коли ж справа нарешті дійшла до перейменування, то Верховна Рада вчинила за принципом "послухали лисичку і щуку кинули у річку". У Києві абсолютно адекватно сприйняли неадекватну реакцію мешканців тоді ще Дніпропетровська на можливе перейменування і цілком логічно подумали, що справжнє перейменування відіб'є у деяких політичних сил і без того нечисленний електорат. Тому профільний комітет Верховної Ради і запропонував всістися одразу на два стільці, прибравши з назви міста будь-які посилання на Петровського.

Розрахунок насправді виявився геніальним: одна частина російськомовного електорату буде задоволена, тому що зможе за звичкою називати Дніпропетровськ Дніпропетровськом (а не Січеславом чи Кодаком), інша частина буде задоволена тим, що з назви прибрали згадку про ката часів тоталітаризму… Україномовний електорат, звісно, буде проти, але кому цікава думка 10-12 відсотків населення міста? От і вдарили по руках, одним словом.

Якщо придивитися детальніше, то одразу стане зрозуміло, які політичні сили пролобіювали цей недолугий половинчастий варіант. Подивіться на кількісний склад Комітета ВР з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування – ви одразу побачите, що домінують там представники Батьківщини (включно з головою комітету) та БПП.

Президентська політсила на місцевих виборах у тоді ще Дніпропетровську минулої осені провалилася з тріском: у переддень голосування жодне опитування не давало Солідарності більше чотирьох відсотків голосів. Але завдяки "правильному" підрахунку на дільницях, до якого доклали руку стратегічні партнери з колишньої Партії Регіонів, БПП не лише проповз до міськради, а ще й Самопоміч протягнув за компанію.

Колишній БЮТ провалився ще гучніше, і воно не дивно – хто любитиме політсилу, лідер якої з власної забаганки фактично позбавив рідне місто прав на проведення Євро-2012, поставивши на перше місце власний шкурний інтерес? А тут ще й кандидат в мери від Батьківщини відзначився закликами зривати будь-якою ціною другий тур виборів міського голови після того, як поступився у першому навіть технічному кандидату від БПП. Нормально, Григорію? Чудово, Костянтине!

Але якщо зараз провести в місті соцопитування на тему "За кого ви б проголосували на місцевих виборах, якби вони відбулися наступної неділі?", то за рахунок думаючої частини російськомовного електорату цифри у БПП та Батьківщини були б значно кращими, ніж минулого року. Робота на перспективу вдалася, нічого не скажеш. Звичайно, варто відзначити і позицію діючого мера міста, який однозначно не висловився ні за, ні проти перейменування, але в цілому дав зрозуміти, що Дніпропетровськ – це не так вже й погано. Принаймні свій електорат він зберіг. Та й взагалі жоден місцевий політик не висловився так чи інакше на підтримку нормального перейменування, а не топонімічної кастрації.

Взагалі жоден місцевий політик не висловився так чи інакше на підтримку нормального перейменування, а не топонімічної кастрації

Тому і хочеться зробити висновок про те, що далеко не всі мешканці великих міст лівобережної України повноцінно сприймають себе як українців. І це поки не найкритичніша стадія несприйняття, бо в особливо запущених випадках все лише починається.

***

Замість післямови - весела пісенька про особливості міста, яке не захотіло бути Січеславом