Гармата на горобців: Чому замах на Мосійчука не варто вважати розкритим

Злочин не розкрито / Ігор Мосійчук via Facebook

Автор Без Табу ретельно дослідив переможні реляції спецслужб про розкриття замаху на нардепа Мосійчука та впевнено заявляє, що злочин цей досі не розкрито, більше того – жодна зі сторін не досягла своєї мети.

Усвідомити сенс деяких вчинків іноді не просто важко, а неможливо. Особливо якщо мова йде про тяжкі злочини. Майже кожне гучне вбивство позаминулого десятиліття можна було пояснити переділом тих чи інших сфер впливу. Аркадій Табачник, Євген Щербань, Вадим Гетьман – усіх не перелічиш. Навіть якщо відхилитися від слабенької версії силовиків і вважати загибель В’ячеслава Чорновола наслідком вдалого замаху, можна розгледіти конкретний мотив злочину (можливо, і не один).

Навіщо хтось намагався минулої осені вбити народного депутата-ляшківця Ігора Мосійчука? Відповіді, яка пояснювала б геть усе, немає навіть зараз, після урочистої заяви СБУ про розкриття замаху. Універсальні формулювання давно вже нікого не цікавлять і не викликають довіри. Розповіді про містичну «руку Кремля» з мінімумом конкретики, звичайно, можуть змусити когось подумати про низький рівень захищеності від зовнішньої загрози. Проте це лише верхівка айсбергу.

Якщо вірити версії силовиків, замовниками злочину були російські спецслужби. І метою їхньою була остаточна дестабілізація поточної ситуації в Україні. Нібито все логічно: суспільство на межі нервового зриву, економіку хитає туди-сюди, до завершення війни на Донбасі ще дуже далеко. А тут вбивство народного депутата майже в центрі Києва – чим не привід для масової паніки? Принаймні в Росії подібні сценарії завжди працюють чудово.

Але підкачало геть усе, починаючи з виконання. По-перше, Мосійчука таки не вбили, хоча після вибуху він має серйозні проблеми зі здоров’ям. По-друге, не обійшлося без випадкових жертв – крім особистого охоронця нардепа загинув випадковий начебто перехожий, працівник МВС, який в останні дні життя мав конфлікт з начальством. І головне, що народ абсолютно не перелякався. Хіба можна здивувати банальним вибухом мешканців міста, на центральній площі якого три роки тому йшла справжня війна.

Ось так помилка виконання перетворилася на помилку задуму. Чому в Росії подібні акції зазвичай є вдалими? А тому, що місцеве населення давно живе за принципом «налякана ґава куща боїться». Всі вже звикли до того, що КДБ і організації-правонаступниці тримають народ у страху заради максимальної покори. Українці ж за чверть століття суверенного життя звикли дихати на повні груди і не реагувати на подразники, які особисто їх не стосуються. Спроба вбити одіозного та не дуже врівноваженого депутата-хабарника точно нікого б не розчулила і не налякала.

До цих висновків можна прийти, якщо вірити офіційній версії слідства. Але чи можна вірити СБУ після заяв на зразок «Ахметов не становить для України жодної небезпеки» і спускання на гальмах деяких резонансних справ на фоні нескінченного полювання на відьом? Швидше ні, ніж так. До того ж складається враження, що доказову базу свідомо підганяли під конкретний результат, якого вимагало чи то безпосереднє начальство, чи то взагалі політична еліта.

От звернімо увагу хоча б на єдиного з чотирьох виконавців злочину (за версією слідства), якого вдалося затримати. Він виявився хронічним алкоголіком, який мешкав у власному гаражі і займався там виготовленням вибухових пристроїв. Але от в чому родзинка – людина, що тривалий час зловживає спиртними напоями, рано чи пізно починає страждати від тремору. Простіше кажучи, руки постійно трусяться. Чи можна такими руками майструвати вибухонебезпечні «іграшки» і не постраждати при цьому самому? Навряд чи. Чомусь одразу пригадується теракт у мінському метрополітені, виконавці якого нібито зуміли власноруч зробити нестабільну вибухову сполуку, не маючи при цьому профільної освіти та спеціалізованої підготовки. Кого цікавить відсутність збігів, коли треба швиденько знайти винних?

Троє інших виконавців включно з кадровим офіцером російської розвідки на даний момент і взагалі перебувають за межами України. Зрозуміло, що Росія їх не те що не видасть, а навіть ловити не буде попри оголошення до міжнародного розшуку. Для СБУ це дуже зручно, особливо на фоні згадок про те, що злочинці були завербовані або в окупованому Криму, або на території РФ. Між рядками тут дуже добре читається виправдання: зав’язка відбувалася поза межами нашої юрисдикції, ми нічого не могли вдіяти.

Ось тільки відповідей на основні питання досі нема. Хто був справжньою метою злочинців? Чи може бути так, що вбити збиралися зовсім не Мосійчука? Чи можливий розклад, за якого російські спецслужби взагалі не мають стосунку до замаху? Як до цього причетний Кадиров, якого Мосійчук прилюдно назвав замовником? Саме тому не можна впевнено говорити про розкриття злочину.

І виходить, що жодного сенсу цей вчинок не мав незалежно від того, хто був виконавцем і замовником. Один з найближчих соратників Ляшка не зумів підняти свій рейтинг за рахунок співчуття потенційних виборців, якого так і не дочекався. Населення не стало сильніше боятися російської загрози, особливо на пристойній відстані від спільного кордону. Вітчизняні спецслужби, в свою чергу, не зуміли продемонструвати підвищення рівня власного професіоналізму. З аналогічним успіхом можна було, скажімо, влаштувати стрілянину по горобцях з гармати посеред Майдану Незалежності.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Подпишитесь на наш канал в Telegram и получайте подброку только важных новостей!